Статті

Пальне на межі: як війна на Близькому Сході може вдарити по цінах в Україні

Ключові тези:

Війна на Близькому Сході вже спричинила зростання світових цін на нафту, що безпосередньо впливає на вартість пального в Україні.
У разі затяжного конфлікту ціни на бензин можуть зрости до 100 грн за літр, але дефіциту поки не прогнозують.
Україна залежить від імпорту пального більш ніж на 85%, тому глобальна енергетична ситуація швидко відображається на внутрішньому ринку.

Через війну на Близькому Сході у світі різко зростають ціни на нафту і газ. Це вже відчувають і українські водії. Чи варто чекати дефіциту і до яких цін готуватися?

Вам буде цікаво: Ціни на пальне на українських АЗС зростають: що буде далі – прогноз експерта

Чому дорожчає пальне?

— Хоттабичі ці озвіріли зовсім, — буркнув зі злістю літній водій.
Він під’їхав до заправки на старенькій «шістці», глянув на новенькі ціни на дизель і бензин і не витримав.
— Шахеди теж від них! Все зло від них! — не заспокоювався водій.

І він правий. Через війну в Перській затоці ціни на пальне в Україні підскочили. Точніше, підскочили вони скрізь. У всьому світі.

Що відбувається на Близькому Сході?

Іран схожий на сусіда, що страждає на білу гарячку в багатоквартирному будинку. Точніше, всі від нього страждають, а він ходить із синцями та шишками і накидається на всіх, кого зустріне, і на колишніх союзників, і на друзів.

Він ще 2024 року кричав: «Готуйте труни!». Тоді на вулицях Тегерана з’явилися настінні графіті й банери з підтримкою ракетних атак і погрозами усім «ворогам Ірану».

Себе вони називають «священною віссю опору сатанинській світовій владі американських імперіалістів та ізраїльських сіоністів», розглядаючи всі свої дії останніх років як частину «єдиної боротьби».

Почалося все з ударів США та Ізраїлю по Ірану, коли загинув Аятолла Хамені. У відповідь Іран випустив залпи балістичних ракет та дронів, націлених на Ізраїль, а також на кількох його сусідів у Перській затоці.

Як пише «Al Jazeera» (Аль-Джазіра): «Коли рано-вранці 28 лютого 2026 року Сполучені Штати та Ізраїль розпочали скоординований наступ на Іран — операцію, яку Вашингтон назвав «Operation Epic Fury», – країни Перської затоки не вітали цю подію. Вони спостерігали за нею з жахом».

Останніми роками держави регіону вели переговори з Тегераном і неодноразово запевняли, що їхні території не будуть використовуватися як плацдарми для нападу на Іран. Але це не врятувало їх від удару у відповідь. По них прилетіло у двадцять разів більше безпілотників, ніж по Ізраїлю.

Тільки в ОАЕ загинули троє людей і 78 зазнали поранень. У Саудівській Аравії загорівся найбільший нафтопереробний завод. Під обстріл потрапили великі аеропорти регіону, а в Катарі було завдано удару по Рас-Лаффану — одному із ключових центрів світових поставок зрідженого газу.

Це свідома стратегія іранського уряду, спрямована на те, щоб одразу завдати значних витрат своїм сусідам і підірвати загальну стабільність в регіоні. Змусити США відступити. Вони хочуть показати, що можуть кинути весь світ у хаос. Та й Іран намагається контролювати торговельні шляхи через Вірменію до Туреччини. Мета – залишитися безальтернативним коридором для регіону і посилити переговорні позиції зі США.

І тому Іран б’є по нафтовій інфраструктурі сусідів. Під ударами опинилися Катар, Емірати, Кувейт, Саудівська Аравія та Ірак — усі вони входять до світової еліти нафтовидобувних країн.

На початку березня іранці атакували найбільший саудівський нафтопереробний комплекс Рас-Танура. Після удару робота підприємства тимчасово зупинилася. А це найважливіший НПЗ країни — він переробляє понад півмільйона барелів нафти на добу. Такий завод міг би повністю забезпечувати паливом цілу країну.Наприклад, майже покрити потреби Бельгії.

Війна фактично паралізувала Ормузьку протоку. Через неї на світовий ринок проходить близько 20% усієї нафти і нафтопродуктів, а також приблизно стільки ж скрапленого газу.

Це ключова артерія, що пов’язує Перську затоку з Індійським океаном. У найвужчому місці протока всього 39 кілометрів завширшки, але щодня через неї проходило понад 40 нафтових танкерів.

Один такий танкер здатний дати близько 100 мільйонів літрів бензину — палива вистачило б, щоб заправити всі автомобілі, скажімо, в Одесі, і ще залишилося б про запас.

З початку війни Іран атакує танкери, які намагаються пройти через протоку. По суті, нафтова галузь найбільших експортерів опинилася в заручниках Тегерана.

Вашингтон заявив, що готовий супроводжувати танкери через протоку силами флоту США. Проте повністю захистити судна сьогодні майже неможливо.Танкери атакують не крейсери і не військові кораблі, як це було десятиліття тому. Їх атакують дешеві дрони, безпілотні катери та інші нові системи. Один такий безпілотник може підпалити цілий нафтовий танкер.

І це добре розуміють в Україні. Ми вже кілька років відбиваємося від іранських «шахедів» і накопичили великий досвід боротьби з такими атаками.

Нагадаємо, 10 березня Володимир Зеленський повідомив, що українські експерти з безпеки та протидії безпілотникам вирушать до Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів та Саудівської Аравії, щоб поділитися досвідом боротьби з іранськими дронами.

У Тегерані на це відреагували різко. Голова комісії з національної безпеки та зовнішньої політики парламенту Ірану Ібрахім Азізі заявив, що Україна, допомагаючи країнам Перської затоки боротися з безпілотниками, «перетворила свою територію на законну мету для Ірану».

Ми лише стиснули зуби. Скільки дітей загинуло в Україні через шахеди, зібрані Іранськими умільцями. Лякайте нас. Ага. А тут ще й Президент США Дональд Трамп заявив, що Сполученим Штатам не потрібна допомога України для того, щоб збивати іранські дрони на Близькому Сході. Ми опинилися у подвійному становищі. Якби ми сказали, що не можемо допомагати цим країнам, на нас подивилися б з нерозумінням. А так гаркнули роздратовано.

Підсумуємо. На Близькому Сході відбувається те, що завжди там відбувалося. Війна за нафту. Ми виявилися причетними до цієї війни. Але нам не слід боятися погроз Ірану. П’ятий рік нам на голови прилітають їхні шахеди. І ми мали змогу якось на це вплинути. Хіба це не так?

Чи вдарить нафтова криза по Україні?

Розглянемо два сценарії.

Прийнятний:
частину дефіциту перекриють інші країни-експортери. Нафта залишиться дорогою, але без катастрофи.

Поганий:
війна затягнеться, атаки продовжаться, логістика буде зірвана.
У такому разі ціни можуть різко піти вгору.

Фінансові експерти вже допускають: бензин в Україні може наблизитися до 100 грн за літр.

Окремий фактор — Росія, яка отримує вигоду від високих цін на нафту і зацікавлена у затягуванні конфлікту.

Що відбувається зараз в Україні?

Україна імпортувала майже 250 тисяч тонн бензину, дизельного палива та скрапленого газу з початку березня, повідомив міністр енергетики Денис Шмигаль. Найбільші обсяги постачання йдуть з Польщі, Литви та Греції, хоча загалом паливо надходить більш ніж із десяти країн.

Шмигаль наголосив, що Україна імпортує понад 85% палива. Це означає, що світова паливна криза безпосередньо впливає на внутрішній ринок.

У цих умовах забезпечення країни паливом залишається першочерговим завданням міністерства, особливо для армії та фермерів.

Міністр додав, що у Сил оборони України є достатні запаси дизельного та авіаційного палива, а переговори з додатковими постачальниками тривають.

Україна потребує близько 300 тисяч тонн дизельного палива для весняної посівної кампанії. За словами міністра, вже закупленого і законтрактованого палива має вистачити на кілька тижнів.

Тим часом ціни на пальне в Україні різко зростають.

Фінансовий експерт Олексій Кущ вважає, що бензин в Україні може подорожчати до 100 гривень за літр, якщо війна на Близькому Сході продовжиться.

Якщо конфлікт затягнеться, найвищі ціни на заправках можуть стати новою реальністю для українських водіїв.

Попереду у нас невизначеність. Не дуже хочеться залежати від фанатичних «хоттабичів». Але світ дещо навчився стримувати агресивні режими. Повільно, але вірно їм затягують петлю на шиї.

Флот Ірану знищено. Загинув і його верховний лідер. Навіть доля його сина, якого називають новим керівником країни, залишається незрозумілою — невідомо, живий він чи мертвий.

Можливо, ми спостерігаємо агонію режиму.

Історія вже неодноразово показувала, чим закінчується шлях диктаторів. Саддам Хусейн, Осама бен Ладен, Муаммар Каддафі – цей список можна продовжувати.

Шкода лише, що нові тирани рідко роблять висновки з долі своїх попередників.

Читайте також: