Turbo, Donald и Tipi Tip: почему старая жвачка из 90-х дороже айфона

Ключові тези:

• Старі речі — це не мотлох, а цінні «капсули часу», які можуть коштувати десятки тисяч гривень на аукціонах та серед колекціонерів.
• Жувальна гумка з 80–90-х — один із таких несподіваних раритетів: блоки, що збереглися, або навіть фантики продаються за величезні гроші.
• Не віддавайте рідкості на барахолках за безцінь — «старожили» тільки й чекають, щоби купити цінні речі за копійки у власників, які не знають.

Скільки коштує жуйка з 90-х?

 Поради про непотрібні речі: на якому мотлоху і як можна заробити

Шановні читачі, ми продовжуємо серію публікацій про речі, які на перший погляд здаються непотрібними, а насправді можуть виявитися справжніми скарбами. Веде її експерт з колекціонування Дмитро Жогов. Сьогодні поговоримо про жувальну гумку, яка може принести своїм власникам чималий прибуток.

Барахолки та їхні «старожили»

У кожному великому місті є барахолки . Ви, звісно, знаєте, що це таке. Наче у всіх городян витрусили вміст комор, горищ і гаражів на газети, розстелені просто на асфальті.

Тут все змішалося: іржаві таблички «Без доповіді не входити», пудові вугільні праски, піраміди старих радянських книг, портрет товариша Сталіна та підшивка журналів «Радянський бджоляр». Чого тут тільки немає.

І поки ви розглядаєте товар, за вами спостерігають чіпкі очі продавця. Здається, він тільки глянув і знову зайнятий роздивлянням марки під лупою. Але насправді він уже все визначив: турист ви чи місцевий, при грошах чи ні, зупинилися побалакати чи збираєтеся купити щось.

Це чоловіки з «покерними – тобто беземоційними – обличчями. Впарюють вони товар утридорога. Як правило, людина, яка вигукнула: «Ой, у моєї бабусі така штучка була!» — миттєво піднімає вартість «штучки» в очах продавця щонайменше вдвічі.

Двічі на день «старожили», залишивши лоток з товаром на помічника, обходять барахолку дозором.

Вони шукають нас із вами — простих людей, які опинилися в біді і винесли з дому щось фамільне, щоб продати.

Старожил ніби павук, смикає свою сигнальну нитку: хто упіймається цього разу? Бабуся з орденами чоловіка, що боязко стоїть осторонь, у якої все можна купити за безцінь?

Чи літня вдова моряка, яка винесла на газету те, що у 80-х вважалося шиком: журнали «Неккерман», мохерову кофтинку, лава-лампу — скляну колбу з кольоровою рідиною і вогненними краплями, що колись підіймалися і опускалися, переливаючись фантастичними бульбашками. Тепер лампа давно висохла.

І, звісно, обов’язковий атрибут моряцьких квартир — мушля-нічник. Колись її власноруч дістав наш моряк із якогось Червоного моря. З грубим шнуром і вилкою від радянської праски вона все ще світить ніжним рожевим перламутровим світлом. А поряд – сушена риба-їжак.

Старожил недбало торкається всіх цих скарбів — і раптом помічає ЦЕ. Уважний фізіономіст сказав би: його обличчя на секунду зламалося. Але він одразу постарався взяти себе в руки.

– Що, мати, винесла? Гаразд , візьму це за тридцять гривень. Почин хоч тобі зроблю!

Стоп! Гоніть старожила у три вирви.

Цінні «капсули часу»

Бабуся виклала на газету жувальну гумку родом із 80-х. Не жувану, не розпечатану. Така цінується навіть на Заході.

Звідки ж вона у нас? Зараз розповім, звідки вона могла взятися і чому її досі чимало на теренах України.

Колись жувальну гумку було престижно тримати в барі — там, де дзеркалами множилися пляшки віскі та цигарки «Данхілл». Жуйка лежала поруч — і для запаху, і для краси. Особливо цінувалися японські.

Японські пачки! Чомусь саме так ми їх називали. Для дівчаток все це були «фантики» — яскраві обгортки і вкладиші. А для нас, пацанів, пачки: тверде, опукле слово. Нам подобалося смакувати його, розтягуючи: «П-а-а-чки!» — ніби саму жуйку жуєш.

А жували ми на показ, на заздрість усім іншим у класі. Широко розкривали рота, демонстрували гумові слини, надували і лопали білі каламутні бульбашки.

У нашій школі найчастіше щасливчики жували «Стрілку» – так ми називали легендарну «Wrigley ‘s». Сувора яскраво-біла або зелена пачка з чорною стрілкою, що вказує праворуч. Або «Brooklyn» (Бруклін) – багряно-червона, з чорним силуетом гігантського мосту. Звідки вони брали такі барви? Соковиті, яскраві. У програмі «Сьогодні у світі» час від часу показували репортажі, як під цим мостом у картонних коробках жили «пригноблені бездомні афроамериканці».

Цю жуйку можна було жувати довго — кілька днів поспіль. На ніч чи на обід я приліплював її знизу до стільниці. Нова перепадала рідко. Через день вона вже втрачала смак і ставала тонкою, несмачною, але все одно її не випльовували. Перемелювали міцними білими зубами щоразу, поки вона не стоншувалась, не розпадалась і буквально розчинялась у роті.

Так ось. Іноді цілі нерозпечатані блоки зберігалися в тих самих барах.

А зараз їх дістали і продають! Лише за останні два роки на аукціонах України було продано:

1. Жуйка «LAZER» (блок 100 штук) – 45 тисяч гривень

• Роки: середина 90-х.

• Виробництво: турецька компанія «Kent».

• Чому дорого: рідкісний «військовий» випуск («Savaş Araçları Serisi» — серія з військовою технікою). Повний блок у запаяній плівці – колекційна мрія.

2. Жуйка «Tipi Tip» (100 штук) – 23 003 гривні

• Роки: кінець 80-х – початок 90-х.

• Виробництво: «Kent», Туреччина.

• Чому дорого: культовий комікс із клоуном Тіпі-Тіпом усередині. Блоків в целофані збереглися одиниці — зазвичай донині дожили лише окремі фантики.

3. Жуйка «Donald» (три упаковки) – 12 422 гривні

• Роки: кінець 80-х.

• Виробництво: німецька компанія «Wander».

• Чому дорого: це перша жуйка-легенда з коміксами про Дональда Дака. В СРСР вона була практично валютою — нею мінялися на значки, наклейки та навіть шкільні послуги. «Дай списати контрольну – а я тобі жуйку!»

4. Жуйка «Turbo» – 5 556 гривень

• Роки: з 1987-го до початку 90-х.

• Виробництво: «Kent», Туреччина.

• Чому дорого: серія з машинками («Turbo Mini Posterli»). Кожен фантик був маленькою карткою, і хлопчики обмінювалися ними, як футбольними стікерами. Обгортки, що повністю збереглися, і самі жуйки — рідкість.

***

Ці ціни пояснюються не самим продуктом (зрозуміло, жувати його вже не можна), а ностальгією та рідкістю. Для колекціонерів важливо, що блоки збереглися у целофані й були повними. Це справжня «капсула часу» з кінця 80-х – початку 90-х.

Продаються окремі етикетки. Так, альбом із вкладишами «Tурбо» у 2024 році було продано за 13 тисяч гривень. А вже японська жувальна гумка, якщо десь збереглася, її ціну зараз навіть складно уявити.

Одне ясно: віддавати її за безцінь «старожилам» з барахолки точно не варто.

Пишіть, які речі ви бережете, які шкода викинути і про які думаєте: може, це комусь потрібно? Не викидайте, поки я не гляну. Наша адреса: 65058, м. Одеса, вулиця Добровольців, 2, офіс 314, або на електронну пошту редакції – gazeta.np@gmail.com

• «Ніколи! Чуєте? Ніколи не викидайте речі, не вислухавши моїх порад!» – рекомендує Дмитро Жогов, експерт з колекціонування.

Читайте також:

• Не спішіть викидати ці старі речі – на них ще можна заробити
• Не викидайте старі меблі: вони можуть коштувати дорого – на «мотлоху» можна непогано заробити