Не викидайте старі меблі: вони можуть коштувати дорого – на «мотлоху» можна непогано заробити

Ключові тези:

• Старі меблі можуть виявитися цінними – за “барахло” можна виручити десятки, а іноді й сотні тисяч гривень, якщо знати, що шукати.
• Історична та антикварна цінність — предмети меблів можуть мати не лише матеріальну, а й культурну/історичну значущість (як, наприклад, бамбетель із Галичини).
• Не викидайте — спочатку проконсультуйтеся — навіть застарілий буфет чи шафа можуть становити інтерес для колекціонерів та реставраторів. Краще показати спеціалісту, ніж втратити цінну річ.

Поради про непотрібні речі

Шановні читачі, ми продовжуємо серію публікацій про речі, які на перший погляд здаються непотрібними, а насправді можуть виявитися справжніми скарбами. Веде її експерт з колекціонування Дмитро Жогов. Сьогодні ми розповімо про старовинні меблі.

Про царський буфет

Одного разу мій знайомий антиквар побачив оголошення на OLX (онлайн-майданчик для приватних оголошень). Щось на кшталт: «Продаю барахло». І фотографії чудових віденських стільців виробництва «Тонет» – сидіння і спинки із ротанга. Продавали їх за смішною ціною – 100 гривень за штуку.

Мій знайомий примчав туди одразу. Приватний будинок, під дахом – дата побудови вибита в камені: 1900. Молодий чоловік, господар, вже виставив стільці у двір – штук шість.

Каже: «Купив будинок з різним старим мотлохом. Він мені не потрібен, тож я потроху викидаю. Вже третю машину вивожу».

Знайомий, звичайно, вчепився за стільці, заплатив скільки треба і поніс акуратно до себе в автобус. А мужик йому вслід: «Раніше приїхали б – може, і буфет би забрали. І шафу».

Антиквар зупинився: «Який такий буфет? Яка шафа?» А мужик йому і каже: «Буфет здоровий, з дерева. Півтонни, напевно, важив. Зверху – корона. Царський, чи що, – сміється, – його, напевно, поставили, а потім вже хату біля нього побудували. Він у двері не проходив. Ми не могли винести, так довелося бензопилою пиляти. І шафа для одягу з того ж дерева».

Антиквар схопився за груди: «А куди вивезли?»

А мужик: «А у знайомого коптильня. Йому дрова потрібні. Яблуня, звичайно, краще, але ці старі, сухі…»

Тут мій знайомий не дослухав – на землю і впав. Інсульт.

Тож, дорогі земляки, не доводьте до таких сумних випадків. Царський буфет може і сто тисяч коштувати.

Меблі з історією

Розповім вам історію цікавих меблів, які називаються бамбетель. Як я їх купив.

Бамбетель – лавка, скриня, лежанка в Галичині. Made in Ukraine. Хоча саме слово німецьке. Сто років тому їх ще виготовляли майстри. Тепер, не знаю, роблять чи ні.

Ось мій бамбетель. Такого гарного, як цей, я, мабуть, не бачив. Брешу! Бачив! Є подібний шикарний бамбетель, але він стоїть у музеї і належав Верховному архієпископу Львівському, митрополиту Галицькому Йосифу, якого НКВС вісім років гноїло в таборах у Мордовії. Кілька разів йому ламали руки і ноги, він мав букет хвороб, обморожені кінцівки. Після звільнення жив у Ватикані і марно намагався повернутися на батьківщину. Його не пускали.

Трохи історії. Під час Другої світової війни, 17 вересня 1939 року, на підставі «пакту Молотова – Ріббентропа» радянські війська вступили на територію Галичини, де був встановлений тоталітарний режим. Почалося справжнє пекло. У в’язницях НКВС на Західній Україні з 1939-го по 1941 рік відбувалися масові вбивства, тортури, четвертування людей тощо. Загони НКВС на території Галичини не гребували навіть храмами, використовуючи їх у своїх «цілях» – наприклад, церкву Святої Покрови в Бучачі, де було закатовано 148 осіб, у тому числі дітей. Величезну кількість українців було відправлено в табори, а їхні речі – розграбовано. Гарні бамбетель, здається, теж «прихватизувалися».

Після НКВС увійшли німці. Один чорт – що собака, що хорт.

Але цей бамбетель зберігся. Його не викрав як трофей НКВСник, не спалили німці. Вижив бамбетель. У селі під Збаражем (там знімався фільм «Вогнем і мечем») я його і знайшов. Господарі везли його в місто на «Нову пошту» на возі. Історію його не знають, тільки те, що: «Від прадіда дістався. А він славний воїн був. Нібито у австрійців відбив».

Я купив його за дві тисячі гривень. Ще пішло на реставрацію 300 доларів.

І ось, мені за нього, вже відреставрованого, пропонували тисячу доларів.

***

Якщо у вас, шановні читачі, є стара річ – старий буфет, який стоїть на комунальній кухні і весь пропах запахами страв, стара шафа з вензелями і янголятами або комод з дивовижним різьбленням, – покличте фахівця або надішліть фотографію нам.

Наша адреса: 65058, м. Одеса, вулиця Добровольців, 2, офіс 314, або на електронну пошту: gazeta.np@gmail.com  

І, можливо, ми познайомимо вас з поціновувачем старих меблів, який впізнає руку майстра і привітається з нею, шанобливо знявши капелюха: «Здрастуйте, шановна шафо!» І запропонує хорошу ціну.

Наші експерти

Дмитро Жогов кілька років вів телепрограму «Подорожі колекціонера», об’їздив всю Україну в пошуках рідкісних приватних зібрань та колекцій. Бачив і картини за мільйони доларів, чіпав руками безцінну козачу чайку – судно, витягнуте з-під води на острові Хортиця, – і сидів на дивані Гіммлера і крутив кермо в машині Хонеккера. Ось він знає точно, що не можна викидати з квартири.

Читайте також:

• Якшо у вас у серванті стоїть сервіз «Мадонна», ви можете стати власником статку
• Не викидай старі речі, доки не дізнаєшся: як рідкісні платівки стають сімейним золотом