Ключові тези:
- Святі – не заміна Богу, а молитовні союзники.
Вони близькі до Бога та розуміють людські слабкості, бо самі пройшли шлях духовної боротьби. - Звернення до святих – жива традиція Церкви.
Це не прояв маловірності, а вираз довіри та любові. Ми просимо у них заступництва, як у старших братів за вірою. - Ігнорування святих – духовна втрата.
Не вдаючись до їхньої молитовної допомоги, віруючий позбавляє себе великої підтримки та дару спілкування з Небесною Церквою. - Приклад преподобного Антонія Печерського надихає на молитву та віру.
Його шлях став початком чернецтва на Русі, і він залишається молитовником за наш народ!
Чи варто молитися святим, якщо є Бог?
Іноді можна почути від священиків закид: «Що ви собі уявили — просите тільки святих, а забуваєте про Бога».
І справді, святі не замінюють Бога. Вони – наші молитовники, свідки віри і любові, близькі до Престолу Божого. Їхній шлях — шлях боротьби, подвигу та вірності, а отже, вони розуміють і наші слабкості.
У православній традиції ставлення до святих дуже тепле. Ми просимо їхнього заступництва — як просять доброго друга чи старшого брата. Церква навчає: святі можуть і мають бути нашими молитовними союзниками. Ось як говориться в одному з церковних повчань:
Не варто забувати та ігнорувати святих
«Не варто забувати та ігнорувати святих. Вони наші заступники перед Престолом Божим. Оскільки всі святі самі були людьми за тілом, вони розуміють усі наші немочі та слабкості, їм знайомі наші життєві проблеми.
Тому до кого, як не до них, ми повинні звертатися в прикростях і розповідати про наші біди та проблеми. Однією з ознак вимивання духовності є наше ставлення до святих – рідкісне звернення до них.
Святим надано особливий дар – молитися за людей і бути почутими Богом. Як говорить Писання: «Ілля був людиною, подібною до нас, і молитвою помолився, щоб не було дощу: і не було дощу на землю три роки та шість місяців. І знову помолився: і небо дало дощ, і земля зростила плід свій» (Як. 5:17–18).
Святі мають вінці мучеників, сповідників, постників, і ці вінці дають їм сміливість стояти біля Престолу і благати Всевишнього і Пресвяту Богородицю за нас. Святі і є справжнє обране суспільство. Не звертаючись до них, ми обкрадаємо себе.
Для віруючих святі мають бути рідними та близькими людьми, оскільки вони такими насправді є. Вони чекають нашого звернення, нашої зміни. Ми, що нині живемо, і великі святі складаємо Церкву Христову, ми є членами однієї Церкви.
Можливо, хтось із нас має особистий досвід спілкування зі святими, коли молитви були почуті у різних життєвих проханнях, потребах. Цей досвід безцінний. Його потрібно дбайливо зберігати у серці.
10 липня (за новоюліанським календарем) та 23 липня (за юліанським) ми згадуємо засновника нашого чернецтва — преподобного Антонія Печерського*. Святий із сонмом своїх послідовників та учнів прославив і прославляє понині на весь Всесвіт нашу землю. Безперечно, в тому числі заради його молитов, Господь помилує наш народ.
Давайте скористаємося цим приводом і попросимо молитов преподобного отця Антонія за мир на нашій землі.
Найчастіше перекладатимемо наші турботи на міцні плечі наших святих. Будемо їм довіряти і молитися».
*Преподобний Антоній Печерський (преставився в 1073) – родоначальник чернецтва на Русі і засновник Києво-Печерської лаври. Він прийняв постриг на Афоні, а потім оселився у печері на березі Дніпра. Суворий піст, молитва, смиренність – ось його шлях. Навколо нього зібралися учні, і почалася велика духовна традиція, жива й досі.
За матеріалами православної преси
Читайте також:
