Канал, побудований на кістках: темна слава Біломору

До чого я це? А 20 червня 1933 року закінчилося будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Чим не привід, щоб згадати історію цього «епохального» будівництва?

Отже, саме цього дня тодішній глава НКВС СРСР Генріх Ягода доповів Сталіну про те, що будівництво завершилося. 25 червня по всьому каналу від початку до кінця пройшов пароплав «Чекіст». Канал був побудований між 1931-м і 1933 роками – рекордно короткий термін. Загальна протяжність каналу – 227 кілометрів. Він з’єднав Біле море з Онезьким озером, яке має вихід до Балтійського моря. Для більш повного розуміння обсягу робіт – ще цифри з доповіді Ягоди: всього побудовано 118 споруд, з них 19 шлюзів, 15 гребель, 12 водоспусків, 40 дамб і так далі. І потім: «Додаткових асигнувань, крім затвердженого урядом кошторису, не знадобилося».

Ну ще б пак. Будівництво велося ув’язненими Білбалтлагу – одного з «островів», як сказав письменник Солженіцин, «архіпелагу ГУЛАГу». Це було повністю табірне будівництво. На ньому всього було задіяно до 300 тисяч «зеків», причому одночасно перебували на будівництві 100 – 120 тисяч. Ротація кадрів була надзвичайною: тільки за офіційними даними під час будівництва каналу в таборі померли понад 12 тисяч ув’язнених. Їхня загибель була обумовлена скороченням постачання через голод в країні і авралом перед завершенням будівництва, тобто непосильною рабською працею.

Неофіційні ж оцінки доходять до 86 тисяч. Хоча не виключено, що і це число занижене, оскільки архівні дані явно не відображають реалій. Та й у «країні з непередбачуваною історією» – ерефії – вони йдуть під грифом «цілком таємно». Ще б пак, адже кривава пляма може лягти на репутацію знову «великого Сталіна».

Він, до речі, у липні 1933-го разом з Кіровим проїхався каналом. Пишуть, що буркнув: «Трохи завузький». Керівник будівництва – хитрун – одесит (про нього читайте в наступному номері газети «На пенсії» ), ймовірно, під себе сходив, але знову вийшов сухим з води: оргвисновків не послідувало. А вони могли бути, про що свідчить римована думка знаючих людей: «Якби не туфта і не амонал, не був би побудований Біломорканал». З амоналом зрозуміло – це вибухівка для скельних ґрунтів, а ось туфта полягала в тому, що для прискорення термінів глибину каналу виконроби занизили відносно проектної.

Через місяць сам Максим Горький очолив пароплавну екскурсію вздовж каналу аж 120 представників «правильної» письменницької братії. Ось що написав про побачене, наприклад, Михайло Зощенко: «Мені раніше не доводилося бачити чекістів у ролі вихователів, і те, що я побачив, було для мене надзвичайно радісним». Що показово, надалі Зощенко лише незрозумілим дивом сам не став «зеком». У 1946 році спеціальною постановою ЦК партії він і Анна Ахматова були вигнані зі Спілки письменників, секретар ЦК Андрій Жданов назвав його «ворогом, що окопався в тилу». Вкрай негативно про нього висловився і Сталін. І бог знає чому «чекісти-вихователі» не прийняли його на перевиховання за політичною 58-ю статтею (ворог народу), як більшість «каналармійців» (був такий термін на будівництві).

На закінчення підкреслю, що цигарки «Біломорканал» – типовий пропагандистський символ успіхів СРСР і трудового подвигу громадян в ув’язненні, почали випускати ще в 1932 році, тобто до закінчення того «епохального» будівництва. Безумовно, це було верхом цинізму – так популяризувати місце вбивства десятків тисяч людей.

Читайте також:

• Відомі люди на монетах: що відомо про життя і загибель В’ячеслава Чорновола?
• Про наше минуле, про радянські цінності в нашому житті та їх переоцінку