Статті

Говорять, долар замінить євро: чи варто хвилюватися за заощадження

@Олексій Кустовський

Про ощадкнижки і павловську реформу

«Громадяни, а також бабусі!» Звертаючись до вас у такий нестандартний спосіб, шановні мої однолітки, просто хочу нагадати безповоротно далекі шкільні роки, уроки літератури. Так, саме так один із книжкових персонажів, що запам’ятався, – дід Щукар – звертався до людей. І сподіваюся, ніхто не надумає звинуватити мене в ейджизмі (це модний нині термін, що означає дискримінацію за віком, від англійського «ейдж» – вік). Доповім я вам, що – так, у душі я студент, але водночас я ще й дідусь студента, тож у відповідь на таке звернення цілком готовий почути «Сам такий!» – і не ображуся.

Що ж, перевірка пам’яті відбулася, Щукаря ви згадали, а отже, пригадайте й інші моменти з нашого минулого. Нижче зрозумієте чому, але я вам нагадаю всенародне пограбування з ощадкнижками. «Зберігайте гроші в ощадній касі!», – це гасло радянського життя навіть у популярній кінокомедії про Івана Васильовича злодій-домушник процитував, додавши при цьому: «Якщо вони, звичайно, у вас є». Ось ми і зберігали «все, що нажито непосильною працею». І відразу все це на книжках випарувалося, обнулилося. А так званий павловський обмін грошей пам’ятаєте? Це грошова реформа в СРСР 1991 року (павловська реформа – за прізвищем прем’єр-міністра Павлова). Був лімітований обмін великих банкнот (50 і 100 рублів), проведений в СРСР у січні – квітні 1991 року.

Якщо у когось було занадто багато (з погляду держави) цих банкнот, на новий тип їх у банку не міняли, у магазинах не приймали, і гроші, образно кажучи, згорали.

Раніше ми розповідали, що відомо про долю радянських внесків: чи треба зберігати ощадкнижку.

Про що насправді говорив Пишний?

До чого я розворушив у вашій пам’яті ці болючі ситуації? Річ у тім, що відносно нещодавно голова НБУ Андрій Пишний в інтерв’ю «Ройтерз» (британському агентству новин) почав «вангувати», що Україна може відійти від долара і тісніше «прив’язати» гривню до євро на тлі геополітичних перестановок. Гадаю, не складно зрозуміти, що під перестановкою він мав на увазі зміни, що відбулися в Овальному кабінеті.

Так от, мені, можливо, небезпідставно, здалося, що такий перебіг думок нашого головного банкіра може схвилювати читачів «На пенсії», нагадавши їм описані мною вище збочення державного масштабу. Не будучи не тільки великим фінансистом, але навіть і дрібним, я вирішив вивчити думки людей з цієї теми, які здаються мені компетентними. Просто я припускаю, що хоча б у деякої частини співгромадян, які читають ці рядки, є за звичкою створені схованки, і, можливо, вони в доларах. Зрозуміло, я не маю на увазі трилітрові бутлі з вмістом у вигляді вічнозелених банкнот, поховані на городі (навряд чи серед читачів є суддя Чаус, який, як ми пам’ятаємо, 2021 року так приховав отриману вдячність в розмірі 150 тисяч доларів).

Ні, я говорю про трудові заощадження у валюті, яка здавалася нам найнадійнішою, які ми звикли накопичувати на чорний день. Мовляв, подорослішаємо ми, мало які з роками болячки причепляться, а тут грошики припасено на лікування. Що ж, подорослішали ми, болячки (а інакше не буває) – тут як тут. Та ще й ця чума зі сходу приперлася, холера б його взяла. Долар зріс, але ми при цьому не розбагатіли: у перегонах на випередження з цінами бакси явно біжать на милицях. А тут ще й заголовки провокаційні в деяких інтернет-ЗМІ, які заробляють на таких ахових заголовках: «Україна хоче відмовитися від долара!»

Отже, нижче – більш-менш спокійна, виважена аналітика цих довгострокових планів. Дійсно, Україна дедалі більше наближається до Європи. Не географічно, звісно, бо в цьому плані ми й так у самій середині: центр Європи вважається розташованим у селі Ділове Рахівського району Закарпатської області. Цей географічний центр був відзначений австро-угорськими географами 1887 року, і там встановлено пам’ятний знак. Йдеться про потенційний вступ нашої країни до Євросоюзу. Також останній відіграє дедалі більшу роль у постачанні ЗСУ зброєю. Тобто не йдеться про відмову від долара, йдеться про заміну курсоутворювальної валюти. Курсоутворення – це процес, у якому формується і визначається вартість однієї валюти стосовно іншої. Це відбувається на валютному ринку, де попит і пропозиція визначають поточний курс. Поки що головною курсоутворювальною валютою в Україні є долар.

Але при цьому євро в операціях наших банків із клієнтами має тенденцію до зростання, у деяких сегментах банківської діяльності частка євро наблизилася до 50%. Європейські інвестиції в Україну зростають, причому фінансова допомога приходить у євро, і тема заміни долара на євро (у вищевказаному аспекті) у нас обговорюється ще з минулого року. Реально ж прив’язка гривні до євро можлива не раніше 2028 року, та й то якщо: зросте експорт та імпорт у єврообчисленні, Україна по-максимуму інтегрується в ЄС, встановиться мир з гарантіями безпеки, підуть євроінвестиції у післявоєнне відновлення нашої країни. Можна Молдову навести як приклад, де з 2 січня поточного року євро витіснив долар з «посади» основної валюти обмінного курсу для їхнього лея. Але там, пояснила їхня президентка, 60% торгівлі та 70% грошових переказів здійснюється в євро. А головне – немає війни.

Чи варто турбуватися про свої заощадження?

У зв’язку з вищевикладеним виникають два запитання. Перше – до Трампа: за що він настільки зненавидів свою країну, що обнуляє і її планетарне лідерство, і планетарне лідерство її валюти? Друге запитання – до Пишного з НБУ: чому він порушує такі вибухонебезпечні теми? Він що, не розуміє, що народ і так на нервах? Чи він вважає, що у наших обивателів такі самі, як у нього, глибинні пізнання у фінансах, і така сама, як у нього, пишна зарплата?

ДОВІДКА: голова НБУ Андрій Пишний у середньому заробляв 629 тисяч гривень на місяць у 2023 році. Це випливає з декларації, в якій він прозвітував про отримання від НБУ у 2023 році зарплати на загальну суму 7,5 мільйона гривень.

***

Ба більше, поповзли чутки (чи довго до них на тлі нашої нервозності?), що ми, мовляв, повністю на євро перейдемо (замість гривні!), і що тоді наша валюта – макулатура? Ні, відповідають фахівці. Навіть якщо ми через п’ять років якимось дивом опинимося в Євросоюзі, то питання відмови (або невідмови) від національної валюти вирішується всередині країни. Греція і Португалія перейшли на євро і мають більше проблем у монетарній сфері, ніж Польща і Чехія, які залишилися з власною валютою. Не перейшли на євро і Данія, Швеція, Болгарія (у цих країнах на референдумах більшість громадян були проти), Румунія, Угорщина.

***

Сподіваюся, мені вдалося хоч трохи заспокоїти вас, дорогі мої «громадяни, а також бабусі». Усе буде Україна!

Читайте також: