@Олексій Кустовський
Це сказав Президент, патріот своєї Батьківщини. Його ім’я – Зульфікар Алі Бхутто, його батьківщина – Пакистан, а сказав він це далекого 1965 року, коли Індія – сусід Пакистану – вже щосили працювала над створенням свого ядерного арсеналу і тому, в умовах безперервного конфлікту між цими країнами, стояло руба питання про саме існування Пакистану. Цікаво, а що якби цього Бхутто сьогодні процитував президент України? Вважаю, що така думка з вуст Зеленського могла б (мала б?) прозвучати. Наш нахабний східний сусід спить і бачить обнулення нашої країни. І найголовніше – адже була у нас ядерка, була. Нахабно її у нас спіонерили – і вороги, і «друзі» (такі друзі, що і ворогів не треба).
Думка про те, що непогано б нам знову обзавестися ядерним щитом, в Україні вже прозвучала зовсім нещодавно – у березні цього року. Тоді нормальні земляни, вийшовши зі стану шоку від хамства, проявленого керівництвом США в Білому домі стосовно Зеленського, озвучили запитання: невже Україна не в змозі повернути собі статус ядерної держави? «Спробуймо»,- сказав співзасновник «Монобанку» Олег Гороховський. Він, за запитом користувачів, відкрив збір нібито на ядерку, про що повідомив у своєму Телеграм-каналі першого березня. Ось повідомлення там же наприкінці того дня: «За перші 30 хвилин вдалося зібрати два мільйони гривень, а загальна сума зараз перевищує 27 мільйонів». «Близько 70 тисяч учасників із 61 країни. Після України найбільше донатять зі США, потім – із Польщі».
Гроші пішли на дрони. «Це був жарт. Вибачте, якщо розчарував багато людей. Я не розумію, як зібрані гроші використати на ядерну зброю, та я цього й не планував, – заявив банкір. – Але це все дуже добре показує, наскільки ця тема чутлива для України, наскільки українцям боляче те, що відбувається». Так, у кожному жарті є частка жарту. Так, нам боляче. Так, напевно, багатьох із нас буквально ощасливила б новина, що Україна знову в списку ядерних держав, поряд з Індією і Пакистаном. А нумо розбиратися, як ці дві країни раптом роздобули атомний кийок, яким обидві зараз, під час чергової бійки одна з одною, на щастя, воліють не розмахувати.
Спочатку про Індію – за принципом «хто перший почав». Причин для бажання володіти ядерною зброєю в Індії було дві – потенційна загроза з боку сусіда – ядерного Китаю, що претендував тоді лише на регіональне лідерство, і різка нелюбов з іншим сусідом (ох, вже ці сусіди) – Пакистаном, яка багаторазово (у 1947-1948, 1965, 1971 роках) завершувалася збройними конфліктами.
Ну і як хоч кількома словами не сказати про стартову китайську ланку в цьому азіатському ядерному ланцюжку? Це Хрущов, який змінив Сталіна, відзначився: ядерна програма Китаю спочатку здійснювалася за активного сприяння з боку СРСР. У 1950-1960 роки КНР відвідало близько 10 тисяч радянських фахівців атомної галузі. А ще 11 тисяч китайських фахівців і тисяча вчених атомної галузі пройшли навчання і підготовку в СРСР. У 1960 році, після ускладнення радянсько-китайських відносин, у Хрущова в голові настало просвітлення, допомогу з боку СРСР було згорнуто, але було вже пізно. Китайський атомний проєкт уже йшов накатаною дорогою, і 16 жовтня 1964 року було випробувано першу китайську ядерну бомбу.
Хтось дуже розумний сказав: «Той, хто по-справжньому знає себе – мудрець; той, хто по-справжньому знає свого сусіда – геній». Що ж, серед індусів чимало геніїв. 1955 року почалося будівництво з британською допомогою першого індійського реактора потужністю один мегават. У вересні того ж року Канада погодилася поставити Індії потужний 40-мегаватний дослідницький реактор. Трохи згодом за програмою «Мирний атом» США поставили 21 тонну важкої води для нього. Реактор чудово підходив для виробництва збройового плутонію, на ньому можна було виробляти цей хімічний елемент для однієї-двох бомб на рік.
1974 року Індія таємно здійснила перше випробування ядерної зброї. І процес пішов, як казав Михайло Горбачов. На початку 1990-х років Індія була віднесена світовою спільнотою до категорії країн, які неофіційно мають ядерну зброю. І жодних істерик на планеті! За оцінками експертів, зараз Індія має близько сотні ядерних зарядів у боєздатному стані, а також кількість готових комплектуючих, достатніх для виробництва 50-90 ядерних боєзарядів. Не страждає вона і від відсутності носіїв (ракети, підводні човни, літаки): щось прикупили, щось наклепали самі.
На відміну від Індії Пакистан – це країна (єдина на планеті), яка здобула ядерну зброю всупереч волі світових держав. Але здобула ж. Зрозуміло, що на чільному місці цього процесу в Пакистані, на відміну від сусідів, стояли не офіційні відносини, а шпигунські пристрасті. Остаточно до ухвалення рішення Пакистан підштовхнула 1971 року нищівна поразка у війні з Індією. Східна частина країни відокремилася, з’явилася нова держава – Бангладеш. Понад 90 тисяч пакистанських військовослужбовців здалися в полон. Це стало важким ударом для суспільства, охопленого почуттям приниження.
Президентом став вищезгаданий Бхутто, який ще 1965 року, будучи главою МЗС, виголосив винесену на початок статті фразу. І він взявся перетворювати слово на справу: вже 1972-го потай зібрав своїх провідних учених і доручив їм створити ядерну зброю. Потрібен був збройовий плутоній. На той час Канада в рамках мирної атомної програми збудувала в Пакистані дослідницький реактор. Вище ми вказали, що в такий же спосіб і Індія добувала собі плутоній. Але Пакистан трохи запізнився: після того як Індія в 1974 році провела перше ядерне випробування, Канада та інші країни згорнули співпрацю, а міжнародне співтовариство посилило контроль над експортом ядерних технологій. Плутонієвий варіант для Пакистану накрився мідним тазом.
Але все незабаром змінилося: 1975 року з Нідерландів до Пакистану повернувся Абдул Кадир Хан — інженер-ядерник, який працював там на європейському ядерному об’єкті. Він мав доступ до передових технологій збагачення урану — іншого шляху до створення ядерної зброї. І Хан вивіз до Пакистану не лише креслення потрібного обладнання, а й відомості про постачальників та логістичні схеми, а також контакти європейських фірм, які могли допомогти з цим обладнанням. Все це стало основою майбутньої мережі незаконних постачань.
Хан запропонував Зульфікару Алі Бхутто змінити стратегію і зробити ставку на уранову бомбу, яку можна було б створити, минаючи офіційні канали та заборони Заходу. Бхутто, звісно ж, погодився. Було терміново створено секретну лабораторію, де протягом наступних років і велася робота з накопичення збагаченого урану. Хан отримав безмежні повноваження. Його країні знадобилася складна промислова база з високоточними верстатами, компонентами подвійного призначення. І була створена унікальна за масштабом і зухвалістю таємна мережа поставок, а Абдул Кадир Хан, який мав дар організації глобального чорного ринку, став її мозком.
За допомогою мережі фіктивних компаній, створених у Швейцарії, Німеччині, Великій Британії, ОАЕ та Сінгапурі, Пакистан закуповував потрібні компоненти під виглядом медичного або промислового обладнання. Все це ввозилося за фальшивими документами. Ну й куди ж без Китаю? Влада КНР була зацікавлена у стримуванні Індії та розглядала Пакистан як союзника. У середині 1980-х Пекін передав Пакистану креслення власної ядерної боєголовки, провів навчання інженерів і надав необхідне обладнання. Ну і Америка, як Америка: там знали про успіх Пакистану у створенні ядерної зброї ще з кінця 1970-х років, але з урахуванням війни в Афганістані вважали за краще мовчати. Адже Пакистан був союзником США у тому регіоні. Тільки в 1990 році, коли радянські війська залишили Афганістан, США офіційно визнали, що Пакистан має ядерні технології, і припинили військову співпрацю. А Пакистан вже до 1987 року мав достатньо збагаченого урану для створення одного-двох зарядів.
Довгий час країна уникала цього афішувати, копіюючи політику ще однієї ядерно-неядерної держави – Ізраїлю. Колись прем’єрка цієї країни Голда Меїр сказала: «По-перше, у нас ядерної зброї немає, а по-друге, якщо буде потрібно, то ми її застосуємо». Але в травні 1998 року, коли Індія провела серію ядерних вибухів, Пакистан відповів: шість потужних підземних випробувань у горах продемонстрували світові, що ісламська республіка теж стала ядерною державою.
Двадцять років тому стало відомо, що Хан, «батько» пакистанської ядерної програми, налагодив таємний продаж ядерних технологій. Хан визнав провину, але зазнав лише символічного покарання — кілька років домашнього арешту.
***
«Думай! ТЕ», як сказав колись Володимир Зеленський.
Читайте також:
Фальшивомонетники змінили тактику: тепер у ході не лише підроблені гривні, а й долари з євро…
У міській квартирі і навіть у багатоповерховому будинку зненацька можуть з'явитися мурахи. Їхня поява пов'язана…
В Україні починають перевіряти релігійні організації на наявність зв'язків із церквою, керованою з Москви.
У повсякденному стресовому житті чимало людей, особливо старшого віку, звикають до пігулок не лише фізично,…
Картопляна запіканка – це смачно, ситно і недорого. Цей рецепт відрізняється тим, що м'ясний фарш…
Ухвалено новий порядок зарахування стажу, набутого за кордоном. Закон було ухвалено ще у квітні 2024…