«Я з жахом дивлюся на те, що відбувається», — каже 101-річна ветеран війни з Одещини

Їли траву, щоб не померти з голоду

Народилася Катерина 18 лютого 1924 року в Смоленській області. Дитинство її припало на непрості роки, які закарбувалися в пам’яті спогадами про голод і холод, втрату рідних людей і материнське тепло з мудрою порадою: «Доню, запам’ятай – Бог не дає випробувань, які б не могла пережити людина».

– Я досі пам’ятаю матусині настанови. І те, як люди бідували. Голод гнав збирати колосся на полях, ми їли траву. Коли вже стало трохи легше, я ходила в сусіднє село по хліб – там давали кожному по 600 грамів хліба, – згадує Катерина Желтова.

Але, незважаючи на всі випробування, вона із задоволенням ходила до школи, де встигала не тільки добре вчитися, а й займатися спортом. Завжди брала участь у змаганнях з фізкультури або легкої атлетики. Спорт став для неї заняттям, яке давало снагу, загартовувало. Не знала дівчинка, що цей гарт знадобиться їй під час воєнного лихоліття.

На фронт пішла вісімнадцятирічною

Її фронтові дороги почалися у вісімнадцять років. Була діловодом-машиністкою, а згодом брала участь і у боях.

Її мужність і відвага були відзначені численними нагородами.

– Я воювала на Другому Білоруському фронті, у 330-й стрілецькій дивізії, отримала звання єфрейтора. Сьогоднішні події в Україні шокують. Навіть у жахливому сні не снилося, що Росія розв’яже проти України війну. Я з жахом дивлюся на те, що відбувається. Моє покоління пережило Другу світову, а тепер мій онук – у лавах Збройних сил України, – каже ветеранка.

Перше і єдине кохання зустріла на війні

Посеред воєнного лихоліття, смертей і страждань дівчина зустріла своє перше кохання, яке стало для неї єдиним на все життя. Катерина Борисівна каже, що саме війна змусила усвідомити цінність життя.

– Війна може позбавити багатьох речей, навіть життя. Але вона не здатна завадити коханню, – впевнена жінка.

Катерина і Василь Желтови більше двох років прослужили разом. А після закінчення війни одружилися. Їхня перша дитина народилася в Німеччині, де молода сім’я проходила службу.

Згодом родина переїхала до Миколаєва, а коли Василя перевели до Одеського військового округу, Катерина вперше ступила на балтську землю. Тут злетіли найкращі роки зрілості й прийшло затишне надвечір’я у колі рідних людей.

Тридцять років улюбленої роботи

Працювати жінка влаштувалася на Балтську швейну фабрику. Дружний колектив і робота в експериментальному цеху, де шили ковдри, верхній одяг, а згодом – військову форму, приносили задоволення. Тож віддала улюбленій справі тридцять років.

У чому ж еліксир здоров’я і секрети довголіття?

Катерина Желтова і сьогодні намагається бути корисною своїй родині, турбується про рідних. Вона охоче готує обіди, робить запіканки і пече печиво. А ще – слідкує за своїм здоров’ям. Її день починається о шостій ранку із зарядки та легкого сніданку. Обов’язковим ритуалом є перегляд новин – її цікавить, що відбувається в країні та світі. Любить вона доглядати за квітником та садом.

У своєму щедролітті Катерина Борисівна відчуває тепло своєї родини. Про неї піклується сім’я її сина Олега. Вона щаслива, що має гарну родину, – сина і доньку, онуків і двох правнуків.

– Ми з чоловіком прожили разом п’ятдесят славних літ, берегли одне одного. Найголовніше – зуміти пронести свою любов крізь випробування, не сваритися, поважати інтереси і думку своєї половинки, бути опорою одне одному, – ділиться Катерина Борисівна життєвими премудростями.

На запитання, чи є якийсь еліксир здоров’я та секрети довголіття, пані Катерина відповіла:

– Бог його знає. Напевне, основний еліксир здоров’я – це любов до життя і до праці. А ще – в усьому треба знати міру. Я за своє життя жодного разу не зловживала алкогольними напоями, не мала шкідливих звичок. Їм тільки натуральні продукти і не переїдаю. Незважаючи на будь-які перипетії долі, щодня знаходжу причину, щоб усміхнутися життю. І не роблю людям зла. Думаю, це дає мені надію на щасливе і довге життя.

Любов Кузьменко

Читайте  також:

• Наші люди: «Якщо сам не можу боронити рідну землю, то хоч чимось маю допомагати»
• Наші люди: «Треба жити і працювати на Перемогу»: як сестри-близнючки допомагають ЗСУ