Своїм досвідом поділилася Євгенія Міняєва – волонтерка, яка з перших днів повномасштабного вторгнення активно допомагає воїнам.
Підтримуйте зв’язок, але не нав’язуйтеся
За понад три роки Євгенія Міняєва зібрала не тільки серйозні суми для придбання потрібного на фронті обладнання, а й багато історій про втрати. Євгенія зауважує, що бути волонтером – це регулярно бувати на прощаннях та похоронах. Бути поруч з друзями, які глибоко горюють. Як підтримати тих, хто втратив рідних?
– По-перше, треба з’ясувати: а яка ваша мета в цьому? «Що робити» – щоб що? Питання важливе, бо на смерть не існує порад та рішень, аргументів та альтернатив. Від вас ніхто не чекає рішення. Тим паче порад. Будь ласка, заспокойте свого внутрішнього відмінника, рішалу та всезнайку. Утримайтеся від виставлення людям в горі списку задач, «щоб стало легше», історій успішного успіху швидкого полегшення та всього, що має наказову версію дієслів у реченнях: роби, не роби, почни, перестань, – каже волонтерка.
На її думку, у жодному разі не можна вчити, як треба чи не треба проживати горе, що відчувати і як поводитися.
– Бувають спроби зробити щось, щоб людині було добре. Але людині не буде добре ані зараз, ані найближчим часом. Є безмежною грубістю пробувати відволікти і веселити без чіткого на те запиту. Бо сміятися, коли горе – це право, яке належить лише тим, хто горює. Простіше кажучи: жарти і приколи, якщо ви не близькі, скоріше, лише травмують ще більше, – наголошує Євгенія.
Звісно, ми не можемо зарадити горю. Але можемо дещо інше. Поставте собі запитання: який стан я хочу принести людині, яку втішаю? Ключовою відповіддю дівчина вважає позбавлення відчуття самотності.
– Горе, пережите на самоті, множить горе. Біль, пережитий в ізоляції, рве глибше і сильніше. Коли поруч смерть, то відчуваєш свою невагомість, втрату землі під ногами. Тому свої люди поруч, в контакті і на зв’язку – це мотузочки і канатики, які швартують до теплої гавані, – пояснює волонтерка.
Вона пропонує скористатися словами, які допоможуть вибудувати комунікацію і при цьому не нав’язувати своє спілкування, коли воно здається людині недоречним:
-
«Я не уявляю, як тобі важко. Але ти не сама (сам). Я хочу заїхати обійняти тебе, коли можна?»
-
«Пиши мені, будь ласка, раз на день, як ти. Я теж буду питати, але пиши».
-
«Ти хочеш про це поговорити? Давай домовимося, що я на зв’язку. Можу приїхати зараз або завтра, або коли скажеш».
Людина з втратою потребує зовнішнього світу. Їй ще більше боляче, коли друзі закриваються, ізолюючи її.
– І ще. Без «якщо що», будь ласка. Невже треба, щоб було «якщо що», щоб людина заслужила на вашу допомогу? Це радше покарання, а не спосіб дати простір. Це радше демонстрація, що вам потрібен плюсик в карму, але відповідальність ви переклали на того, хто горює, – наголошує дівчина.
Про що говорити, щоб підтримати?
Недостатньо повідомити, що ви поруч. Треба ще й дотримуватися обіцянки. Якщо не знаєте, про що говорити при зустрічі, почніть з побутового. Запитайте, чи людина сьогодні їла. Можливо, вона не має ресурсу сходити по продукти чи приготувати. Допоможіть, привезіть готову їжу, складіть компанію. Поцікавтеся, яке її загальне самопочуття, чи нічого не болить, чи спить вона. Можливо, потрібна консультація лікаря або покупка ліків.
– Коли питаєте про особисте, слухайте уважно і коментуйте з підтримкою: «Я бачу, як тобі боляче, і мені болить разом з тобою», «мені шкода, що ти в такому горі, такого не мало статися, але разом ми переживемо це», – пропонує Євгенія.
Не існує правильного способу пережити горе. Тому не слід чекати конкретного стану або реакцій. Реагуйте за ситуацією. Якщо людина плаче, будьте у її тональності. Якщо намагається жартувати, не знецінюйте її спроби сумним поглядом.
– Прямо словами кажіть: «Ти добре тримаєшся», «це нормальна реакція, дозволь собі це», «не гризи себе за свій стан, маєш право бути, як відчуваєш». Але не тараторте завчений текст. Це нормально в такій ситуації – бути розгубленими. Головне, не приносити до втрати додаткової напруги тим, що ми всі раптом маємо зробити щось таке правильне. І ніколи не кажіть «тримайтеся». Це як сказати «думай про їжу» голодному, – підсумовує волонтерка.
Читайте також:
