Статті

Справедливість по-трампівськи: чому Панамський канал знову у центрі уваги

@Олексій Кустовський

Було б смішно, якби не було так сумно

Існують такі запитання, що не потребують відповіді, тобто риторичні. Це, наприклад, коли один джентльмен, незадоволений діями іншого, культурно його запитує: «Шановний, ти що, цибулю їв, чи так уху (юшку) їв – без цибулі?» Ось і автор цих рядків вирішив поставити це запитання, та не кому-небудь, а Дональду Фредовичу Трампу. Погодьтеся, чимало запитань у нас всіх до нього накопичилося.

Отже, насамперед, зрозуміло, дрес-код для звернення до нього – це святе. Зняв я своє улюблене худі, а то раптом йому воно не до душі припаде і обуриться він: а якого худі ти до мене у своєму худі звертаєшся? Ні, не дам я йому такого приводу. Я приготувався: шкарпетки виправ і на лампочці, як бабуся навчила, заштопав, кросівки гуталіном намастив, шнурки випрасував, стрілку на штанах навів. Піджачок, сорочка, краватка-метелик: ну все, тепер можна і звертатися. «Ваша величносте, з приводу багатьох Ваших рішень дозволю собі потурбувати Вас суто гастрономічним запитанням: «Ви як, цибулю їли, чи так уху їли (вибачте за русизм), без цибулі?» Відповіді поки що чомусь немає, і в очікуванні її я вирішив сам поцікавитися однією з безлічі задумок 47-го президента США.

Про що розкажуть цифри?

Отже, яка причина того, що Трамп вимагає повернути назад Панамський канал? Історія виявилася дуже цікавою.

Для розуміння – дані з Вікіпедії: це судноплавний канал, що з’єднує Тихий океан з Атлантичним. Розташований на Панамському перешийку на території держави Панама. Довжина – 81,6 кілометра, загальна ширина – 150 метрів, глибина – 12 метрів.

Будівництво Панамського каналу стало одним із найбільших і найскладніших будівельних проєктів, здійснених людством. Він справив величезний вплив на розвиток судноплавства та економіки в усьому світі, що зумовило його найважливіше геополітичне значення. Завдяки цьому каналу більше не потрібно огинати Південну Америку, і морський шлях із Нью-Йорка до Сан-Франциско скоротився з 22,5 тисячі кілометрів до 9,5 тисячі кілометрів. Після недавньої модернізації він пропускає судна водотоннажністю понад 130 тисяч тонн. Для порівняння – тактико-технічні дані авіаносця США «Рональд Рейган»: водотоннажність – 97 тисяч тонн, ширина – 76,8 метра, осадка – 11,3 метра.

Максимальна пропускна спроможність каналу – 48 суден на добу. Середній час проходу судна каналом – 9 годин, мінімальний – 4 години 10 хвилин. Щорічно через споруди каналу проходять близько 14 тисяч суден. Канал перевантажений, тому чергу проходу по ньому продають на аукціонах. Сумарна плата за прохід судна каналом може сягати 400 тисяч доларів.

Початковий задум будівництва каналу, що з’єднує два океани, датується XVI століттям, але король Іспанії Філіп II з релігійних міркувань заборонив розгляд подібних проєктів, вважаючи: «те, що Бог з’єднав, людина роз’єднати не може».

Як будували канал?

Інтерес до каналу пожвавився на початку XIX століття: відкриття родовищ золота в Каліфорнії викликало в США підвищений інтерес до проблеми каналу, і в 1848 році США отримали монопольне право на будівництво каналу. Але в Нікарагуа. Велика Британія, чиї володіння межували з Нікарагуа, приборкала експансію США, уклавши з ними 1850 року договір про нейтралітет майбутнього міжокеанського каналу. Протягом кількох десятиліть США тягнули кота за хвіст. А ініціатива в розробці Панамського варіанта була перехоплена французами. У 1879 році в Парижі створили «Загальну компанію міжокеанського каналу». І французи почали тягнути кота за хвіст. Виходило все не слава богу: то проект не такий, то вартість його недооцінили. До 1888 року на будівництво каналу було витрачено 300 мільйонів доларів (майже вдвічі більше, ніж передбачалося), а виконано було тільки третину робіт. Малярія і жовта лихоманка косили працівників, від цих хвороб загинули щонайменше 20 тисяч осіб. Коротше кажучи, до кінця століття ідея французів здулася. І тоді знову прокинулися американці.

У 1899 році там створили комісію з будівництва каналу через перешийок, асигнували 115 мільйонів доларів. Примусили Британію відмовитися від претензій на спільне управління каналом, скориставшись її проблемами під час Англо-бурської війни (1899-1902). У 1901 році США отримали виключне право на спорудження Панамського каналу без Великої Британії. Панамського-то панамського, та ось заковика: Панами як самостійної держави на той момент не існувало. Це був лише штат у складі Колумбії, а колумбійський Сенат 1903 року відмовився передати в оренду США на 100 років за 12 мільйонів доларів смужку землі для будівництва каналу. Без проблем, вирішив тодішній Трамп (це був 25-й президент США Теодор Рузвельт, республіканець, майбутній лауреат Нобелівської премії миру): штат Панама нехай відокремиться від Колумбії, і все. Знайшли людину, яка організувала й очолила сепаратистський рух і за прямого втручання військового флоту США здійснила відокремлення Панами в листопаді 1903 року. США отримували у вічне володіння зону землі для спорудження каналу. Крім того, США стали гарантом незалежності Республіки Панама й отримували права підтримувати порядок у ній в разі, якщо Панама, на думку США, виявилася б неспроможною самостійно підтримувати порядок. Від імені «Незалежної Панамської республіки» підписала зі США договір та «наша людина», яка організувала і реалізувала відокремлення Панами. Зроблено це було за дві години до прибуття до Вашингтона офіційної делегації Панами. Фактично Панама стала протекторатом США.

Спорудження каналу військове міністерство США розпочало 1904 року. На будівництво знадобилося 10 років, 400 мільйонів доларів і 70 тисяч робітників, з яких, за американськими даними, близько 5600 осіб загинули. Не можна не сказати і про те, що величезними зусиллями і грошима американці подолали в 1900 році переносників жовтої лихоманки і малярії. Організували велику експедицію – 1500 осіб. Вирубали й спалили 30 квадратних кілометрів чагарників і дрібних дерев, викосили й спалили траву на такій самій площі, осушили 80 гектарів боліт, вирили 76 кілометрів водовідвідних канав і відновили 600 кілометрів старих ровів, розприскали 570 тонн олій, що знищують личинки комарів у вогнищах розмноження. І хвороби перестали бути перешкоджаючим фактором.

Уранці 10 жовтня 1913 року президент США Вудро Вільсон у Білому домі натиснув на позолочену кнопку. І тієї ж миті потужний вибух струсонув повітря за чотири тисячі кілометрів від Вашингтона, на Панамському перешийку. Двадцять тонн динаміту зруйнували останню перепону, що розділяла води Атлантичного й Тихого океанів.

Перший океанський пароплав пройшов каналом 15 серпня 1914 року, але великий зсув ґрунту в жовтні завадив відкрити рух того ж 1914 року. Для зміцнення оборони на підступах до каналу США прикупили розташовані поблизу острови: у Панами, у Данії, у Нікарагуа і у Колумбії. Офіційне відкриття каналу відбулося лише 12 червня 1920 року.

1977 року у Вашингтоні лідер Панами Торріхос і президент США Картер підписали договір про передачу панамському уряду контролю над каналом з 2000 року. Панамський канал контролювали США аж до 31 грудня 1999 року, після чого його передали Панамі.

А що сьогодні?

Зараз Дональд Трамп незадоволений надто високими тарифами за прохід американських суден Панамським каналом і планує повернути його під контроль США: «Плата, яку стягує Панама, вкрай несправедлива. Цей повний грабіж нашої країни буде негайно припинено». Перед цим він написав, що Панамський канал є «життєво важливим національним активом» США, а колишній президент Джиммі Картер «віддав його за один долар». Щорічно через канал проходить близько 40% усіх контейнерних перевезень, здійснюваних США. Але другим за величиною його користувачем є Китай, і це явно не влаштовує Трампа. Панамський канал – найважливіша логістична артерія для військових. А КНР, упевнений Трамп, дедалі міцніше і міцніше цілується в ясна з Панамою. Його вплив і ноу-хау можуть бути використані для того, щоб перекрити канал, стурбовані воєнні аналітики США. Це може статися шляхом затоплення судна або ж кібердиверсії, що порушує роботу каналу. Але ж у разі китайсько-тайванського конфлікту затримка американської підтримки острова навіть на кілька днів може стати вирішальним фактором, від якого залежить, успіхом чи провалом закінчиться китайське вторгнення.

***

Така ось історія з Панамським каналом. Чим вона закінчиться? На початку березня президент Панами Муліно від імені свого народу з гнівом назвав цей наїзд Трампа «приниженням гідності нації». Із протестом Муліно звернувся до ООН. Як кажуть в Одесі, ефективнішим було б поскаржитися в мацепекарню. Схоже, визначальним у цьому, та й не тільки, питанні є навіть не те, їв Дональд Фредович юшку з цибулею чи без неї, а сам факт того, що він юшку їв. Так, схоже, це факт.

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса

Читайте також: