Зазвичай у рубриці «Відомі люди на монетах» ми знайомимо вас із викарбуваними у металі знаменитими особами, які увійшли до історії України. Але є також і ювілейні монети. Одна з них із серії «Духовні скарби України» – п’ятигривнева ювілейна монет, присвячена 500-річчю Магдебурзького права Києва.
Магдебурзьке право: що це таке і як воно працювало в Україні
Управління міста без «панів»
Нацбанк України наприкінці 1999 року ввів в обіг п’ятигривневу монету, присвячену 500-річчю Магдебурзького права Києва. Вважаючи, що деяка частина наших шановних читачів не дуже в курсі, що це за право таке, автор цих рядків вирішив і сам дізнатися про це більше.
Так от, це міське право, що виникло в німецькому місті Магдебург (це земля Саксонія) ще 1188 року. Воно передбачало звільнення міста від управління «паном», від судової та адміністративної влади місцевих феодалів – господарів міста, ну і створення міського самоврядування. І закріплювало на це право міських купців, ремісників, визначало порядок обрання органів місцевого самоврядування, їхні функції. А також регулювало правила торгівлі, опіки, спадкування, призначало кару за деякі види злочинів.
Як це працювало?
До речі, щодо злочинів. Наведу цікавий приклад. Усі ми з вами, читачі, родом із СРСР, а отже, пам’ятаємо, що таке розбавлене водою розливне пиво часів нашої молодості. Хороший був фільм у 70-ті роки («Не може бути»), де чудовий В’ячеслав Невинний, який торгував пивом, співав «Губит людей не пиво, губит людей вода». У ті роки щось не було чутно про страждання професійних розріджувачів пива: вони жили – не тужили.
А ось у середньовічній Німеччині нормою життя була така ось перевірка місцевою «народною» владою якості цього пінного напою. Пиво наливали на дубову лавку і на неї в спеціальних шкіряних штанях сідав пивовар або торговець пивом. Якщо через певний час він не міг встати, не залишивши на лаві приклеєну сідничну частину штанів, – міське управління із захисту прав споживачів дякувало йому і відпускало з миром. Але реальне горе чекало на нього, якщо штани не приклеювалися до лави: це було ознакою розведеного, водянистого пива. Місто назавжди забороняло йому брати участь у цьому бізнесі.
Європейська демократія в середньовічній Україні
На території України першими містами, що отримали Магдебурзьке право, були Сянок (сьогодні це польський Санок, 1339 рік), Львів (1356 рік), Кам’янець-Подільський (1374 рік), Луцьк (1432 рік). З’явилося воно разом із німецькими колоністами, яких запрошував князь Данило Романович (1201-1264 рр.) – син великого князя Київського Романа Мстиславовича. У Києві, стверджують історики, Магдебурзьке право з’явилося 1494 року. Зберігся документ – лист литовського князя, де 1499 року він підтверджує киянам отримання ними «права німецького». Звідси і йде відлік, хоча є спогади про існування в Києві цього права ще до 1430 року. Але завдання цієї публікації – розповідь не саме про Київ, а про саму систему Магдебурзького права в тогочасній Україні. Тому, як мені здалося, це найкраще зробити на прикладі Львова – з тієї причини, що в інтернеті про нього вдалося знайти більше інформації.
Магістрат (міське управління) Львова складався з Лави й Ради. Спочатку Лава мала більше значення, в її руках були зосереджені всі головні управлінські важелі. У Львові від 1356 року до неї обирали сімох засідателів (лавників), від 1385 року — дев’ятьох, а з XV столітті стало дванадцять лавників, яких обирали довічно. Лаву очолював війт, який був головною посадовою особою в магістраті. До речі, війт у деяких русифікованих варіантах зустрічається як войт. Мені здається, у багатьох з наших читачів є колеги або родичі з прізвищем, утвореним від цього слова. Пам’ятаєте, прем’єр в нас був Пустовойтенко? А в мене були знайомі Войтовський, Старовойтов, Войтишина, Войт.
Раду обирали для контролю за Лавою. Спочатку до її складу входило шість радників (консулів), яких обирали на рік. Раду очолював бургомістр (проконсул), але його посада була ротаційною кожного місяця. Тобто щороку обирали трьох бургомістрів — один був представником львівського королівського старости, другий — Ради, третій — від міської громади. Вони по черзі виконували свої обов’язки протягом місяця щоквартально.
Також у складі магістрату був виконавчий орган — «міські слуги», яких не обирали, а наймали за оплату. Очолював службу ратушний (господар). До «міських слуг» належали інстиґатор (прокурор), синдик (адвокат), возний (дрібний судовий виконавець), нотаріус (писар), людвисар (ливарник, гармаш), годинникар, геометр (фортифікатор), лікар, товмач (перекладач), рурмайстер (доглядач водогону), мірник (доглядач «міри» на площі Ринок), доглядач «важні» на площі Ринок, воскобійник (доглядач за воском і якістю товарів), відбілювач полотна, яточник (наглядач за ятками), лазняр (доглядач міської лазні), пургант (прибирач сміття), ключники (на міських брамах), трубач (на ратушній вежі), кат. Також до «міських слуг» належали ціпаки (гайдуки, міська поліція), їм допомагали драби (до п’ятдесяти чоловік), яких наймали тимчасово. На передмістях представляли владу магістрату – ландвійти. B їхньому розпорядженні були «старші вулиць» (присяжні десятники).
Отакою була європейська демократія у середньовічній Україні.
Чи варто згадувати, яка темрява і дичина в той період панували в Московії? «Старший брат» з величезним невдоволенням споглядав таку європейськість України. І ось прийшов 1654 рік – рік так званого возз’єднання України і Росії. У тих районах, які собі відкусила Московія, магдебурзьке право було одразу ж анульовано – крім кількох «привілейованих міст». Фактично застосування права припинили у 1781 року. Указом 1831 року Микола І скасував магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де його скасували 1835 року.
***
Історія повторюється. Україна домоглася незалежності, її як магнітом тягнуть до себе європейські цінності. І знову ми, як кістка в горлі у московитів.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
Читайте также:
