Переяславська рада: міф про «возз’єднання» України з Росією

А інакше не організовували б двічі в Україні зречення від присяги, нібито даної московитському царю. Уперше це було понад століття тому (1919 року отаман Зелений), а повторно – нещодавно (1992 року В’ячеслав Чорновіл, обраний тоді гетьманом України). Коротенько – передісторія.

Як все відбувалося?

Тривала національно-визвольна війна українців під прапором Богдана Хмельницького, була низка перемог. Навіть поляки, які контролювали чималу частину України, визнали Гетьманщину (так називали частину України, контрольовану козаками) реальною силою. Хоча останнім було нелегко воювати на три фронти: поляки із заходу, Османська імперія з півдня і московський цар з північного сходу. З’явилася в українців потреба в нестандартному рішенні.

А тепер трохи відсебеньок. Так вже склалося, що двічі (1970-го, а потім 1971 року) я у ВНЗ вчив історію КПРС, конспектував першоджерела. І донині пам’ятаю статтю Леніна «Про компроміси». Ось її зміст коротко: якщо у тебе є два вороги, зроби вигляд, що ти миришся з одним із них, удвох ви «замОчите» другого, ну а потім вже ти і сам засудиш того, хто залишився. Схоже, злизав Ілліч цю ідею у Хмельницького, хоча, якщо чесно, стара вона, як світ.

Московія була православною, як і Гетьманщина, на відміну від католицької Речі Посполитої та мусульманської Османської імперії. От ще 1648 року Хміль (прізвисько Хмельницького) і надіслав листа московському царю. Шість років судили-рядили, українці грамотно тягнули кота за хвіст, викручуючи своє. І викрутили: 18 січня 1654 року відбулася Переяславська рада, на якій обговорювали НЕ приєднання, а лише протекторат* Московії над Гетьманщиною, що дає незалежність від поляків. При цьому мали зберігатися всі свободи козаків. До речі, московити наполягали на тому, щоб процедура відбулася в Софійському соборі Києва, але Хмельницький не погодився. Так от, того дня в Переяславі на вірність цареві присягнули «аж» 284 людини. Після цього царські посланці об’їхали 117 міст і містечок України, де назбирали ще якусь кількість присяг. При цьому більша частина населення Гетьманщини, а також багато хто з козацької старшини відмовилися скласти присягу цареві. Не присягали також цілі території, наприклад – Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, приміром – Чорнобиль, українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим, Запорізька Січ. Отже, це був не договір, а присяга ЧАСТИНИ козацтва царю. Присягнув у церкві Переяслава і Богдан Хмельницький. Але присягнув він не цареві, а на вірність своєму слову щодо союзу з Московією! При цьому боярин – голова московської «виїзної бригади» – не захотів присягати від імені царя: мовляв, цар своїм холопам не присягає.

Чого варті обіцянки Московії

Нинішні науковці, які аналізують цю ситуацію, запевняють, що історія ця була так само малоцікава Хмелю, як і царю. Гетьману потрібен був великий, але ТИМЧАСОВИЙ козир проти поляків, а не нова кабала. Ну а Москві потрібна була Україна в набагато більших масштабах, ніж це передбачалося тим договорняком. До речі, оригінал його тексту не зберігся, залишилися тільки рукописні чернетки. Що цікаво, на початку 1990-х Борис Єльцин привіз до Києва дещо, що намагався впарити, як фрагмент оригіналу, що викликало іронію в українських істориків.

«Жоден договір з Росією не вартий паперу, на якому він підписаний». Ця думка німецького канцлера Бісмарка не з пальця висмоктана: невдовзі після підписання переяславську домовленість порушила Московія, яка всіляко утискала права і свободи жителів України. Порушення були і в зовнішній політиці: 1656 року Московія провела сепаратні угоди з поляками за спиною України, було підписано мирний договір між Річчю Посполитою та московитами. Згідно з ним, сторони ставали союзниками, що грубо порушувало Переяславську угоду. У підсумку українська сторона замислилася про вихід із союзу з Московією. Смерть Богдана Хмельницького 1657 року посилила ці думки, і 1658 року новий гетьман України Виговський розірвав договір 1654 року. Вже за п’ять днів Московія розпочала війну проти Гетьманщини, після чого навряд чи можна вірити в те, що союз між ними продовжував мати хоч якийсь сенс.

***

Автор цих рядків – як і ви, читачі, пересічний обиватель, ніколи не надував щоки задля солідності і вважає себе, швидше, політолухом, а не політологом. А тому резюмую вищесказане з уточненням, як у нас кажуть, на мій хлопський розум. Так от, у народженні переяславського міфу Москву звинувачувати не слід. Адже ніхто не звинувачує, вибачте, купу лайна в тому, що вона смердить. Якби букет бузку лайном тхнув – це вже немислимо. Але якщо лайно лайном смердить – це нормально, просто потрібно це безпомилково передбачати. Хмельницький же, схоже, помилився тоді з вибором союзника, нехай навіть тимчасового. Ось і народився міф, який псував повітря в Україні понад три століття. Адже анексія Західної України 1939 року – це явні відгомони міфу про «добровільне возз’єднання України з Росією».

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса

*Протекторат – договір, відповідно до якого між сильною і слабкою державами встановлюються особливі обопільні зобов’язання та права, що передбачають захист першою другої, а також певні послуги другої першій, хоча при цьому слабша сторона не втрачає свого суверенітету.