Відомі люди на монетах: Іван Карпенко-Карий – дивний поліцейський та талановитий драматург

Ми продовжуємо рубрику «Відомі люди на монетах», де знайомимо вас із відкарбованими у металі знаменитими людьми, які увійшли в історію України.

Іван Карпенко-Карий:
дивний поліцейський та талановитий драматург

Усі ми з вами у шкільній програмі з української літератури проходили Карпенка-Карого. Проходили – і пройшли. Повз. Трохи – біографію, небагато, і пам’ятається, без найменшого інтересу (що вдієш – обов’язок) – його твори. Зате з висоти років замислюєшся – і життя він прожив цікаве, і теми його зовсім не з пальця висмоктані, самим життям підказані, а отже й сьогодні актуальні.

Не брав хабарів і не лаявся «по-московськи»

Отже, Іван Карпенко-Карий (29 вересня 1845 року – 15 вересня 1907 року) – український письменник, драматург, один із корифеїв українського театру.

На світ з’явився він у селі нинішньої Кіровоградської області, у родині збіднілого шляхтича. І був він тоді Іваном Карповичем Тобілевичем. А псевдонім, що увійшов в історію, це сукупність батьківського імені та Гната Карого – улюбленого персонажа зі шевченківського «Назара Стодолі».

У 1859 році Іван із відзнакою закінчив училище і в 14 років почав працювати писарем у пристава (це типу дільничний поліцейський), а потім – канцеляристом у міській управі. Потім перейшов на службу до суду. У 1865 році перебрався до Єлизаветграда (нині Кропивницький), де до 1883 року працював столоначальником (це типу заввідділом) поліцейського управління.

Його називали дивним поліцейським: він не брав хабарів, і навіть не лаявся «по-московськи». Коли з роками жандармерія вимагала усунути його від служби за неблагонадійність, цей наказ місцевим начальством проігнорували. Знадобився спецнаказ МВС. Чому неблагонадійність? А жандармерія звернула увагу, що саме в Єлизаветграді багато нелегалів-народовольців отримали паспорти, тобто повний ступінь свободи. Як виявилось, їм за своїм переконанням допомагав Карпенко-Карий. У результаті – заслання на п’ять років до Новочеркаська. Дружина його на той час почила в Бозі, і шестеро дітей залишилися під опікою діда Карпа.

1887 року Іван зміг повернутися до України. Він оселився на своєму, отриманому у спадок від батьків, хуторі Надія, названому на честь дружини. 1906 року важка хвороба змусила Карпенка-Карого виїхати до Берліна на лікування. Там 1907-го він помер. Поховали його вдома, на хуторі Надія.

А тепер – про творчу спадщину. З молодих років він дуже любив театральне дійство. Одного разу довелося півсотні верст діставатися до губернського міста, щоб побачити Отелло у виконанні Айри Олдріджа – чорношкірого лицедея, який приятелював із Тарасом Шевченком. Що цікаво: Іван Карпович, який взагалі не володів англійською, вже в літньому віці міг мовою оригіналу переказати монологи шекспірівського мавра.

Його називали батьком українського театру

У творчому доробку Карпенка-Карого – 18 п’єс. Вони різноманітні за жанрами: це мелодрами, ліричні та сатиричні комедії, трагікомедії, трагедії. Феноменальним назвав його талант Іван Франко, причому талант не лише драматурга, а й артиста, яким він тривалий час і був.

Найбільш відомі його п’єси – це «Мартин Боруля», «100 тисяч» та «Хазяїн». Вони були у шкільній програмі, але з того часу я їх не запам’ятав – взагалі (на відміну, наприклад, від «Енеїди» Котляревського). Не для того віку їхні теми. А ось десяток років тому на сцені нашого Херсонського драмтеатру я зі задоволенням подивився класно поставлені «100 тисяч» – і ахнув: невже це 1889 року створено? Начебто вчора. У нас і зараз такі самі хитрюги та шахраї – один до одного.

Говорячи про Карпенка-Карого, Франко назвав його одним із батьків українського театру. Тож недарма Київський національний університет театру та кіно носить ім’я цього великого українського драматурга.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Відомі люди на монетах: про українців, росіян та історію одного романсу
• Відомі люди на монетах: чим уславилася художниця-самоучка з Полтавщини Катерина Білокур