Бабусею стала у 36 років
В родині Василя і Галини Степаненків свято бережуть народні звичаї і традиції. Як розповідає Галина Георгіївна:
– Доньки пішли моїми, як то кажуть, стопами, вивчились на вчительок і працюють в рідній школі. Мають аж по дві вищі освіти. Як ведеться у родині, навчила їх усього, а також прищепила любов до традицій, зокрема, народної обрядово-кулінарної спадщини предків.
Чверть століття тому довелося вперше побувати у Степаненків. Тоді мати з доньками пекли і розмальовували різдвяні «коники» і «панянки», а дівчатка дивували ще й акробатичними трюками. Тепер любляча молода бабуся передає свої знання онучкам. Насамперед – пекти різдвяне печиво і готувати народні святково-ритуальні страви.
Адже Галина Георгіївна любить частувати рідних та гостей. Нещодавно святкували іменини господаря оселі. За щедро накритим столом випала нагода зібратися донькам – Уляні, Сніжані і Яні, трьом зятям та онукам. Їх у Василя Івановича і Галини Георгіївни п’ятеро. Старшому, Артему, вісімнадцять, і коли він народився, на той час 36-річна Галина Степаненко була наймолодшою бабусею на селі. Ще тішать серця дідуся і бабусі веселі й меткі онуки Ася, Даша, Максимко і найменшенька – Алінка.
Коли ж у будні випадає Степаненкам така щаслива зустріч, то любляча теща вдосталь напікає фірмових паляниць і наварює вареників, якими полюбляють ласувати її зяті.
Історія випікання великих пряників
Ґаздиня Галина Степаненко ще й відроджує у селі традицію пекти на Різдво пряники, яку перейняла від своєї матері та бабусі Домни Паладій.
– Моя бабця народилася у буремному 1905 році, прожила лише 75 літ. Наші ясенівські коники пекла і продавала ще з ранньої юності аж до самого відходу у засвіти, в далекому 1980 році. Я пам’ятаю, як різдвяну продукцію виробляли мої бабуся й мама, бо з дитинства допомагала їм у цьому, – повідала майстриня Галина Степаненко. – Щоб подолати конкурентів, моя бабуся після Другої світової війни замовила аж у Києві у якогось майстра 20-30-сантиметрові форми коника і ляльки. Коли вони були готові, то вона, щоб їх забрати, цілий тиждень пішки прошкувала до столиці, а потім – назад.
Відтоді печиво такого великого розміру в окрузі пекли лише Паладії.
Свій бізнес Домна Фомівна разом з невісткою та онукою розпочинали ще в грудні. Заздалегідь заготовляла високоякісне борошно, цукор і дефіцитний та вкрай необхідний інгредієнт – харчовий амоній (в народі його любовно називали «амоняк»). У кулінарії він використовується для надання тісту пухкості, пишності, пористості структури та збільшення об’єму. Тісто для коржиків бабуся Паладій робила сама, рецептом ні з ким не ділилася, лише з рідними. І амоній, і фарбу за півроку закуповувала.
- Щодня ми випікали по 500-600 штук різдвяних смаколиків. У мої обов’язки входило витягування готового печива з печі. Я вправно це робила і з великою обережністю складала продукцію у ящики, щоб, не дай Боже, не зламати комусь голову або ногу. Це дуже важка праця. На другий день сідали розписувати коржики. Щіточки майстрували з сірника і вати. Червону фарбу бабуся робила з буряка, а як зелену використовували аптечну зеленку, – розповіла Галина Степаненко. – Бувало, по тисячі коників і панянок на передсвяткових базарах продавали. А потім у магазинах з’явилося різноманітне печиво і традиція призабулася.
Неочікувана знахідка
Та якось Галина Степаненко надибала дбайливо упаковані бабусині форми у старенькій хатині і вирішила потішити своїх донечок різдвяними панянками і кониками. Тоді розписувала коржики разом з дівчатками. Їм дуже сподобалося. Тепер відроджує сімейну традицію разом з онуками. А ще педагог Галина Степаненко влаштувала для своїх вихованців майстер-клас з розписування традиційного різдвяного печива.
І можливо ясенівський коржик знову стане брендом, адже традиції, виплекані поколіннями наших предків, повертаються, відроджуючи нерозривний зв’язок поколінь, що сьогодні дуже важливо.
Юрій Федорчук
Читайте також:
