Багатодітна сім’я любить співати
Ідейною натхненницею дуету «А ми удвох» є Таскіра. Своїм красивим, але незвичним ім’ям жінка завдячує походженню із Казахстану. Вона закінчила музичне відділення педагогічного училища. Хоча за фахом працювати не довелося, пісня супроводжує жінку протягом усього життя. Володимир музичної освіти не має, в дитинстві пробував навчитися грі на гармошці. Але поруч із талановитою та натхненною до творчості дружиною активно бере участь у діяльності їх дуету.
Подружжя завжди вело активний спосіб життя. На десятий день знайомства Володимир покликав Таскіру заміж. У рік початку великої війни вони відзначили «золоте» весілля. У 25 років жінка вже стала багатодітною матір’ю. Разом з чоловіком виховала шістьох дітей. Сьома дівчинка важко хворіла і померла у дитячому віці.
Плели сітки і шили спідню білизну
Непрості життєві випробування, сімейні клопоти навчили подружжя Максют підтримувати одне одного і завжди працювати не покладаючи рук. Тож коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення, вони практично відразу взялися до волонтерської діяльності. І сітки плели, і спідню білизну шили – шукали у поміч однодумців.
-
Ми 30 маскувальних сіток зробили вже, допоки була основа, на якій плести. І спідню білизну шили. Було 15 жінок, які разом зі мною працювали. Тепер уже немає ні тканини, ні швачок. У когось швацька машинка зламалася, хтось стомився або зір дуже зіпсував. Сама тепер шию з чого маю. А от співати як почали 2 травня 2022 року, так і досі. Спочатку люди здивовано реагували, адже для Білої Церкви це була новина, – згадує Таскіра.
Вона навіть суму, зібрану за перший день, пам’ятає – 1600 гривень кинули у скриньку. Потім познайомилися з місцевими волонтерами і стали передавати гроші їм.
-
Спочатку по 2-3 тисячі за тиждень, потім могли зібрати 6-7 тисяч. Загалом вже передали 570 тисяч гривень, – уточнює Володимир.
Без вихідних і свят
Чоловік у дуеті виконує більш технічну частину роботи. Підбирає фонограми, робить фото і відео для соцмереж, викладає пости. Їх з Таскірою спів на різних локаціях у Білій Церкві можна почути щодня з середи до неділі. Понеділок вони присвячують пошиттю й набиванню подушок для військових. У вівторок часто долучаються до організації і проведення заходів для таких самих пенсіонерів, як і вони, у місцевому клубі. Тому всі дні розплановані. Іноді діти подружжя не можуть знайти вільну хвилину в графіку батьків, аби поспілкуватися.
-
Взимку ми з чоловіком дуже хворіли Я навіть втратила голос. Мені лікарі сказали «заклеїти скотчем рот», щоб не напружувати голосові зв’язки. Але я не можу спинятися. Хлопцям військовим потрібна допомога. Я вже знаю, що люди дивляться на наш авторитет, нам довіряють. Так і живемо надією і вірою, що наш внесок допомагає. Передаємо гроші знайомому волонтерові на закупівлю дронів. У відповідь отримуємо привіти і подяки від військових частин, – ділиться жінка.
Незадоволених також вистачає
У 2023 році Володимир і Такскіра Максюти отримали нагороду національної премії «Скарб нації».
Водночас трапляються і неприємні історії, коли хейтери критикують їхню діяльність. Одного разу до подружжя навіть викликали поліцію.
-
Місяць тому до нас підійшла якась пані і каже: «У мене від вас уже в офісі голова болить». І пообіцяла нами «зайнятися». От і прийшла до нас поліція. Але ж ми не жебракуємо, співаючи, не на булочки собі заробляємо. Поліція таки прийшла. Кажуть, що поки до нас йшли, то не чули ніякого шуму, галасу, надто голосних звуків, нічого, що виходило б за межі дозволеного. Поліцейські потиснули нам руки, побажали успіхів і натхнення у нашій добрій справі. Я думаю, що з такими людьми, як та впливова пані, треба працювати. Можна показати їм відео, як живуть наші хлопці у бліндажах, чи не болить у них голова, чи не заважає їм свист куль? Чи в матерів не болить серце і душа, хто чекає або вже й не дочекається свого сина? Мабуть, ту жінку війна не торкнулася, – зауважує Таскіра.
Подружжя Максют переконує, що їх спів – не розвага. Це спосіб реалізувати своє бажання допомогти тим, хто боронить Україну.
-
Так кожного дня ми відчуваємо свою корисність. Ми не можемо бути пенсіонерами, яких викинуло за борт життя. Ми кожен на своєму місці маємо робити посильну роботу, інакше в цих умовах не маємо права, – підсумовує жінка.
Фото з архіву подружжя Максют
Світлана Шевчук
