Відповідає диякон Андрій Музольф, викладач Київської духовної академії.
Що йдеться у Церковному Статуті
У Типіконі, тобто Церковному Статуті, немає жодної заборони на вживання яблук до свята Преображення Господнього, яке відзначається 6 та 19 серпня”. Зокрема, Типікон наказує таке: «якщо хтось із братів з’їсть грона до цього свята, то нехай не скуштує грона весь серпень, бо заповіданими правилами знехтував… Ці правила стосуються і смокв, і інших овочів: бо настануть часи, коли і вони дозріють».
Виходячи з цього, ми бачимо, що, перш за все, заборона стосується винограду, і тільки потім йдеться і про інші «овочі», тобто плоди. Та й саме порушення цього Статуту не ставиться у гріх: у покарання «порушникові» просто забороняється їсти виноград до кінця місяця. А якби вживання винограду до вказаного часу було гріхом, гадаю, запобіжні заходи були б дещо іншими.
З чим пов’язана така заборона на виноград до свята Преображення?
Для того щоб відповісти на це питання, слід перенестися у старозавітні часи – адже саме з тих часів бере свій початок практика освячення плодів.
Зокрема, в Книзі Левіт сказано: «Якщо приносиш Господу хлібну жертву із перших плодів, приноси в дар від перших плодів твоїх з колосків» (Лев. 2:14). Тобто людям наказано присвячувати Богові початки того, що Він сам їм посилає. Православний християнин повинен усвідомлювати, що той врожай, який він збирає, – він одержує від Бога. Святитель Іоанн Златоуст зазначає: «Землероб отримує плоди від землі не стільки за свої труди і старанність, скільки повертаються вони йому через доброту Бога».
Чому виноград освячувався саме у свято Преображення?
Просто тому, що на Сході саме до середини серпня дозрівали два основні продукти харчування: виноград, з якого вино робилося, і пшениця, з якої випікався хліб.
Однак те, що є нормою на Сході, не завжди може бути виконане у наших регіонах. Дуже часто буває так, що багато сортів винограду та яблук дозрівають задовго до Преображення. Отже, ці плоди мають просто згнити на гілці? Адже це насправді буде набагато більшим гріхом – гріхом невдячності стосовно Бога та Його дарів.
Святий апостол Павло говорить нам: «Їжа не наближає нас до Бога, бо ані кращі ми для Бога, коли їмо, ані гірші, коли не їмо» (1 Кор. 8:8). І в іншому місці: “Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його. Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його… Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові. Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо – для Господа живемо, і коли вмираємо – для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо – ми Господні! (Рим. 14: 3-8). Найважливіший посил у цих словах Первоверховного апостола – заклик і нагадування про подяку Богові. Але, на жаль, ми частіше просимо Бога про щось і дуже рідко дякуємо йому.
Тому, якщо той чи інший припис Церковного Статуту стає в один розряд із забобонами, це вже говорить про нашу духовну відсталість і нерозуміння суті християнства. І отже ми, подібно до давніх фарисеїв, більше готові служити букві, а не духу.
