Хочу поділитися історіями, що сталися у сім’ях моїх знайомих.
Ми також розповідали, як свійські тварини, відчуваючи нашу любов до себе, маніпулюють нами.
Хвостатий тонометр
Вівчарка Гая, яка жила в сім’ї одеського письменника та поета Бориса Нечерди,
по праву мала прізвисько «домашній тонометр». Її господар, людина крутої вдачі, яка нікому не дозволяла втручатися в її розпорядок дня, – багато часу проводив за друкарською машинкою в написанні нового роману, тільки для улюбленої вівчарки робив виняток.
А діло зазвичай було так. Вдень усі займалися своїми справами. Господиня – на кухні, господар – за друкарською машинкою, а Гая дрімала на своєму килимку. Ближче до вечора вона частіше починала ходити до кабінету господаря. Приходила, стояла, неначе до чогось прислухаючись, уважно дивилася на господаря. Якщо нічого її не турбувало, йшла. Якщо ж щось викликало занепокоєння, клала передні лапи на друкарську машинку, і, дивлячись у вічі господареві, починала скиглити. Він, дещо роздратований, брав зі столика пігулки від підвищеного тиску і приймав їх.
Факт залишається фактом: Гая дивним чином відчувала, коли у господаря починав підніматися тиск, і потрібно було обов’язково вживати заходів. Вона не йшла з кімнати, доки таблетки не були прийняті. За це її й прозвали «домашнім тонометром».
Пухнаста грілка
Ірина Ряполова була керівником котячого клубу в Одесі, розводила одну із порід кішок. В її будинку завжди було багато різновікових хвостатих жителів. Серед них одразу виділялася дворова кішка Сіма – її Ірина знайшла крихітним, хворим кошеням, виходила і залишила у себе.
Щоб віддячити господині, Сіма стала головою великого будинку. Вона стежила, щоб і в будинку, і на великій прибудинковій ділянці панував порядок, виступала суддею у всіх розбірках та з’ясуваннях стосунків між котячою братією, першою бігла до воріт, коли лунав дзвінок, щоб дізнатися, хто прийшов. Тільки слідом за нею бігли двоє собак порід ньюфаундленд і цвергшнауцер. Як Сімі вдалося встановити таку ієрархію, ніхто не знає. Але порушувати її не наважувалися ані кішки, ані собаки.
Ірина одного разу потрапила у страшну аварію, зазнала серйозної травми голови. Її переслідували дикі болі, їх не знімали жодні ліки. Єдиним засобом, який на кілька годин допомагав, була домашня грілка у виконанні Сіми. Кішка чекала, доки господиня приляже, забиралася їй на голову, згорталася клубком і завмирала на години півтори-дві. Після цього біль Ірину відпускав, а Сіма, зовсім знесилена, сповзала на підлогу. Вона потім кілька годин приходила до тями.
Ірина розуміла, що Сіма допомагає їй ціною власного здоров’я, чинила опір спробам її лікувати. Але кішка була непохитна – вона гарчала доти, доки Ірина не дозволяла їй розпочати сеанс лікування. Сіма вперто і наполегливо допомагала тій, хто врятував їй життя..
***
Подібних прикладів багато. Головне, щоб ми не забували те добро, яке домашні улюбленці абсолютно безкорисливо нам роблять, і намагалися не зраджувати їх.
Світлана Комісаренко
