Їхні релігійні уявлення дуже відрізнялися від традиційної віри юдеїв. До моменту описуваної історії іудеї і самаряни вже протягом кількох століть перебували у взаємній ворожнечі і одне з одним не спілкувалися.
Христос разом із учнями повертався до Галілеї, на північ країни, через Самарію – таким був найкоротший шлях. Тут, недалеко від міста Сіхем біля підніжжя гори Гарізім, він зупинився відпочити біля криниці Якова. Його учні пішли до села, щоб купити їжу.
У цей момент з міста по воду прийшла жінка з глечиком, пристосованим для того, щоб спускати його в глибоку криницю. Ісус попросив її набрати води для Нього.
«Як ти, будучи Юдей, просиш пити в мене, Самарянки?» – здивувалася Фотинія. «Якби ти знала Божий дар, – відповів Христос, – і Хто говорить тобі: дай Мені пити, то ти сама просила б у Нього, і Він дав би тобі воду живу…» «Пане! Тобі й почерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж у Тебе вода жива? Невже Ти більший за батька нашого Якова, який дав нам цей колодязь, і сам з нього пив, і діти його, і худоба його?» Ісус сказав у відповідь те, чого вона ніяк не чекала почути: «Кожен, хто п’є цю воду, схоче знову, а хто питиме воду, яку Я дам, той не матиме спраги навіки, але вода, яку Я дам йому, стане в ньому джерелом води, що тече у життя вічне».
Тоді у своїй простодушності співрозмовниця Спасителя просить: «Господи, дай мені таку воду, щоб не мати спраги і не приходити сюди черпати». А Христос велить їй іти до міста і повернутися до колодязя разом із чоловіком. «У мене немає чоловіка», – зізналася жінка. «Ти правду сказала. У тебе було п’ять чоловіків, а той, з яким ти зараз живеш, не чоловік тобі», – відповів Господь.
Фотинія здивована прозорливістю того, хто сидить перед нею, але продовжує запитувати. Все з тією самою щирістю і простотою відразу починає з’ясовувати найважливіше для неї питання: чия ж віра – права. «Бачу, Господи, що ти пророк! Батьки наші поклонялися Богові на цій горі, а ви, юдеї, кажете, що місце поклоніння Йому – в Єрусалимі».
«Повір Мені, – відповідає Христос, – що настає час, коли й не на горі цій, і не в Єрусалимі поклонятиметеся Отцеві. Ви не знаєте, чому кланяєтеся, а ми знаємо, чому кланяємося, бо спасіння від Юдеїв. Але настане час і настав уже, коли істинні шанувальники поклонятимуться Отцю в дусі та істині, бо таких шанувальників Отець шукає Собі».
«Знаю, – не вгамовується Фотинія, – що прийде Месія, тобто Христос; коли Він прийде, то сповістить нам усе». На що Господь відповідає прямо: «Це Я, Який говорю з тобою».
Що мало статися в її душі? Вона біжить у місто, де розповідає про прозорливого Мандрівника, який заговорив з нею: чи не він Христос? І тоді жителі Сіхема виходять до криниці. Господь на прохання два дні пробув у цьому місті, і багато хто увірував у Нього.
Подальша доля самарянки Фотинії відома: вона хрестилася і в 66 році, при імператорі Нероні, за християнську віру прийняла в Римі муки та смерть.
ДО ВІДОМА. Цій події присвячено п’яту неділю після Великодня, у 2024 році вона випадає на 2 червня.
