На рушникові долі
Микола – гарний і статний – щойно закінчив Ананьївське училище і прийшов працювати трактористом у колгосп села Пасат. Він любив музику і вмів гарно танцювати. Тому із задоволенням проводив вечори відпочинку у сільському клубі. Тут, серед гурту дівчат, він запримітив вродливу чорноброву Катерину. Запросив її на танець, який і став для них доленосним.
Освідчення в коханні не забарилось. Пара стала на весільний рушник, на якому була вишита промовиста фраза: «На щастя! На долю!».
Вона і стала їм запорукою сімейного життя, де поважали думку одне одного, де почитали родинні цінності.
Оселилось молоде подружжя на обійсті Катерининої бабусі і розпочали самостійне подружнє життя. Своїми силами зводили будинок. До сходу сонця Микола спішив у поле, а Катерина – на ферму. Вона працювала ветлікаркою. Крім основних обов’язків, встигала прийти на допомогу худобі односельців.
Один за одним лелека приніс до їхнього обійстя синочка Олега та донечку Людмилу. Подружжя Лісовських встигало все: дітей доглянути, домашнє господарство вести, батькам допомагати і творити квітучий рай на власному подвір’ї. На барвистому рушникові долі квітувало їхнє життя.
– Згодом я перейшов працювати на ферму, бо там були хороші заробітки, – жартує Микола Кирилович. І зізнається, що поміняв місце роботи, щоб завжди бути поруч з дружиною – на роботу і з роботи разом.
Не забарилося і золоте весілля
Літа злітали, випробовуючи подружжя Лісовських життєвими перипетіями. Та Людмила і Микола, йдучи крізь радості і труднощі, стійко тримали удари долі. Так рядком та ладком і дійшли до свого золотого весілля.
– Літа промайнули швидко. Ніби ще вчора грали весільні музики, ще вчора дарували одне одному солодкі цілунки під вигуки «гірко», а вже на порозі – золоте весілля. І хоч наші баскі коники трохи стомилися у дорозі і вже не мають молодечої спритності, все ж у день золотого ювілею я запросив дружину на наш танець любові, – розповідає Микола Кирилович.
У дітях здійснилася мрія батьків
Подружжя Лісовських мріяло, щоб їхні діти вивчилися на вчителів. Так і сталося. Олег і Людмила після школи закінчили Балтське педагогічне училище і Уманський педагогічний інститут. Опанували вчительську справу і торкнулися душі не однієї сотні дітей. Навчали азів науки і передавали безмежну любов до отчого краю.
Олег працював у рідному селі вчителем, а згодом – директором школи. Людмила була вихователькою у Балтській школі-інтернаті №1. Взявши за взірець подружнє життя батьків, вони теж мають щасливі шлюби.
Сьогодні у Катерини Іванівни та Миколи Кириловича четверо онуків та п’ятеро правнуків.
В очікуванні вістей з фронту
Обійстя Лісовських красується посеред духмяного бузку, розмаїтих квітів і є окрасою сільської вулиці. А ще затишним куточком, де із задоволенням збираються рідні. Де обговорюються плани і де під сурми цикад лунають журливі українські пісні. Чому журливі?
– Бо в Україні триває війна, бо гинуть найкращі сини і доньки країни. Бо і наш синочок з 25 лютого 2022 року став на захист рідної неньки-України на найнебезпечніших напрямках фронту, – каже Микола Кирилович.
Батьки з нетерпіння чекають вістей від сина і, як можуть, допомагають ЗСУ.
Про секрети сімейного щастя без секретів
Пройти крізь труднощі разом не кожен зможе. Для того щоб прожити гідне життя довго і щасливо, потрібна не тільки любов, а й повага, взаєморозуміння і щира дружба, переконані Лісовські.
– Кожна людина хоче бути вродливою зовні. Та врода з роками в’яне. А та краса, що в душі, протягом всього життя освітлює шлях тим, хто поруч, даруючи любов і злагоду, – переконана Катерина Іванівна. – Я вдячна своєму чоловікові за той затишок, який панує у нашій родині.
Турботлива дружина Катерина Іванівна опікується любим чоловіком, який внаслідок хвороби став незрячим.
А секрет сімейного щастя, кажуть, простий. Свої стосунки подружжя вибудовувало на міцних підмурках взаємної підтримки і з вірою у вищі сили. Катерина Іванівна та Микола Кирилович кожну днину розпочинають і закінчують молитвами і дякують Господу, що вони разом. Також свято вірять у єдність духу українців і перемогу України.
Любов Кузьменко
