Маловідомі сторінки історії про ту і цю війну: що ми знаємо про війну з Японією

Що означає піррова перемога?

Спочатку слід нагадати, що існує в планетарній історії термін «піррова перемога». 279 року до нашої ери армія царя Пірра вела наступ на римлян і зламала їх, але втрати переможців були настільки величезними, що, як писав Плутарх, Пірр вигукнув: «Ще одна така перемога, і я залишуся без армії».

Якими є людські втрати СРСР у Другій світовій війні? А бог знає. Тоді працювали принципи «ми за ціною не постоїмо» і «баби ще народять». Лише за звільнення Києва до дати – 7 листопада 1943 року – з життям розлучилися 417 тисяч людей. Навіть Берлін у травні 1945-го дістався набагато дешевше – 78 тисяч загиблих. Було б набагато менше, та поспішали випередити американські війська, що підходили. Сумарні людські втрати України у Другій світовій війні (1939-1945 роки) оцінюються у 8-10 мільйонів людей. З них до 4 мільйонів – це військові, а понад 5 мільйонів – цивільні особи (1,5 мільйона – жертви Голокосту). Це при варіанті загальних за СРСР втрат у 32 мільйони душ.

Що відомо про війну з Японією?

Але у травні війна не закінчилася. З 9 серпня до 2 вересня 1945 року була ще війна з Японією. Тут вже американців і не пробували «обійти на повороті»: вже 4 роки ті у надважких боях на Тихоокеанському театрі бойових дій розраховувалися з японцями за підлість у Перл-Харборі. Дві крапки над «Ї» в Хіросімі та Нагасакі 6 і 9 серпня поставили дві американські атомні бомби. Сотні тисяч радянських воїнів були перекинуті з заходу на Далекий Схід, де на території Монголії, Китаю та півночі Корейського півострова ціною ще 12 тисяч загиблих здолали японське військо. 2 вересня відбулося підписання Акта про капітуляцію Японії, яке формально ознаменувало також закінчення Другої світової війни. А тепер – факти, далеко не всім відомі.

Хто і коли підписав Акт про капітуляцію?

Прийнято вважати, що Акт про капітуляцію Третього рейху 8 травня 1945 року підписав маршал Жуков у Берліні. Насправді документ був підписаний 7 травня в Реймсі, в штабі головнокомандувача силами союзників генерала Ейзенхауера. З боку СРСР його підписав начальник радянської військової місії у Франції генерал-майор Іван Суслопаров. Таке рішення він ухвалив, не отримавши відповіді на запит із Москви. Не виключається версія, згідно з якою за його ініціативою до Акта було включено пункт, який допускав перепідписання документа. І на вимогу Сталіна 8 травня Акт було підписано вже на найвищому рівні (від СРСР – маршал Георгій Жуков).

Хто поставив крапку у Другій світовій?

Цікавою є історія і з підписанням Акта про капітуляцію Японії.

Для цієї історичної місії було обрано генерал-лейтенанта Кузьму Дерев’янка.

Він народився 1904 року в селі на Уманщині (Черкаська область). У Харківській школі військових старшин Дерев’янко зацікавився японською мовою і до випуску зі школи вже говорив і писав японською. На Східному факультеті військової академії удосконалив свою японську і досконально вивчив англійську мову. Знання мов плюс величезний військовий досвід і спричинили вищеназване доручення Сталіна українцю Дерев’янку.

2 вересня на борту американського лінкора «Міссурі» він, від імені СРСР підписавши історичний документ, у буквальному значенні слова поставив крапку у Другій світовій. А потім генерал Дерев’янко був фактично пущений у розхід Сталіним: кілька разів його відряджували у радіоактивні міста Хіросіму і Нагасакі. Склавши про побачене детальний звіт, він разом із альбомом фотографій представив його до Генштабу, а потім особисто Сталіну при доповіді 5 жовтня 1945 року.

Його робота в Японії отримала високу оцінку. Дерев’янко продовжував служити на вищих постах в армії, поки у 50-річному віці не помер. Від раку. Занадто багато він нахопився радіації у постапокаліптичних містах Японії.

***

А тепер, шановні читачі, продовжуючи тему тієї перемоги, я процитую з однієї із прес-конференцій потік свідомості вам-Пірра, який нині панує в ерефії: «Ту війну виграно, не хочу нікого ображати, за рахунок індустріальних ресурсів Росії». А хтось, схоже, геть-чисто призабув про 550 найбільших промислових підприємств, вивезених за Урал і в Середню Азію! І про 3,5 мільйона пар робочих рук, які залишили Україну. І серед них – 15-річна 1941 року моя мама, яка фрезерувала, стоячи на ящику, шатуни для літакових моторів. Тоді вона стала біженкою завдяки Гітлеру, а зараз вона знову біженка – завдяки путлеру.

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса