Чи є у церковної людини протиотрута від цих забобонів і як за передсвятковими турботами не пропустити Страсну седмицю?
Православна Церква протягом усієї історії вчила своїх вірних розрізняти, де пшениці, а де кукіль. Церковною свідомістю сформульовано такий принцип: що стало правилом віри, то стає і правилом молитви. Тобто все, що є важливим з погляду нашого віровчення, обов’язково знаходить відображення у богослужбових текстах. Тому людина церковна, молячись у храмі і вдома, часто навіть не віддаючи цьому особливого значення, вростає у богословську спадщину Церкви. А тому, коли почує якесь твердження, що йде врозріз із його правилом віри та молитви, одразу зрозуміє, що твердження це – не церковногое походження. Взагалі церковність – найкращий засіб боротьби з забобонами.
Серед людей малоцерковних і зовсім нецерковних часто передвеликодні та великодні дні пов’язані з побутовими приготуваннями: прибиранням, приготуванням їжі та іншими турботами. Звичайно, все це має бути, тому що підготовка до будь-якого свята включає це.
Біда в тому, що при всіх цих клопотах люди зовсім не відвідують богослужіння Страсної седмиці, а в самий день Великодня приходять тільки для освячення продуктів.
Ось у такому розриві між тим, що роблять, і тим, що мали б робити віруючі, зростає забобон. Якщо людина не вкорінена в богослужбовій спадщині Церкви, то замість того, щоб долучитися до справжнього Святого Передання, вигадує якесь «альтернативне передання», зіткане з недалеких і безграмотних думок, страхів, почуттів. Можна сказати, що якщо православна віра має своїм джерелом Божественне Одкровення, то забобон бере основу в людських вигадках.
Найважливіше у ці дні – зосередиться на молитві, на розумінні богослужіння. Святі отці у пості та молитві міркували про таємниці нашого спасіння і висловили своє споглядання у богослужбових текстах. Те, на що у них витрачалися роки пошуків, подвигів, творчості – ми отримуємо вже в готовому вигляді.
При цьому ми не просто слухачі, але «співпереживачі », а отже – і співучасники Євангельської історії. Взагалі євангельські тексти, богослужбові тексти, читані на Страсній неділі, дивовижним чином показують нам весь спектр людських відносин: любов і ненависть, відданість і зраду, боягузтво і мужність, щирість, заздрість, жадібність, жорсткість, милосердя. Вслухаючись у ці тексти, ми ніби співвідносимо себе та свій внутрішній стан зі станом учнів Христових, які були з Ним у ті дні.
Адже серед учнів були й такі, що розбіглися, був той, хто зрікся, були ті, хто залишився до кінця, був і зрадник Юда. Після шляху Великого посту, після покаяння та молитов, після постійного прохання до Бога: «Даруй мені зріти моя гріхи!» нам слід чесно відповісти на запитання, чи вірні ми учні Христові.
Богослужіння Страсної неділі дозволяють нам пережити свого роду катарсис (моральне очищення). І це найголовніше, що ми можемо досягти, тому в ці дні нічому іншому не слід віддавати переваги.
І радість Великодня може по-справжньому заповнити нас тільки після очищення, оновлення наших почуттів та розуму.
А в іншому разі Пасха в кінцевому підсумку буде зведена до банального застілля, а розум займуть не Євангельські слова і церковна віра, але слова і почуття зовнішні, неглибокі, порожні, тобто, власне, забобони.
ДО ВІДОМА. Страсна седмиця у 2024 році починається 29 квітня. Свято Великодня – 5 травня.
За матеріалами православної преси
