Дві війни: більше зброї, менше окупантів

Днями, працюючи над архівними матеріалами, знайшов, на мій погляд, цікаві факти про те, як наші земляки, попри всі життєві негаразди, допомагали воїнам визволяти рідну землю від гітлерівських загарбників.

Гармата у подарунок

Коли Одеса у квітні 1944 року звільнилася від німецько-румунських окупантів, Анатолій Андрієнко розбирав завали від зруйнованих бомбами та снарядами будинків. Одного разу він знайшов дорогоцінності. І не сховав для себе, а надіслав листа у штаб армії з проханням, щоб знайдений скарб був використаний для виготовлення гармати. І щоб цю гармату передали його рідному дядькові Устиму Андрієнку, який на той час воював з фашистами на Заході. Так і сталося. Устим з цим надзвичайним дарунком від племінника пройшов через запеклі бої з ворогом до кінця війни.

«Побудуймо літак Врадіївщини»

Коли у 1944 році захисники України вибили фашистів із Врадіївського району Миколаївської області, молодь із села Кумарівка звернулася із закликом до земляків: «Побудуймо літак Врадіївщини». За декілька днів було зібрано 11 тисяч карбованців.

Ось що писали про цю подію в районній газеті в листопаді 1944 року: «Ми просимо, щоб літаку присвоїли назву «Літак Врадіївщини» і передали його нашому землякові – льотчику Гросулу Івану». Всього на будівництво літака зібрали 100 тисяч карбованців. Згодом до Кумарівської сільради від Івана Гросула надійшов лист, в якому він повідомив, що одержить цей літак, і щиро дякує своїм землякам за допомогу.

***

Що ж, ці факти підтверджують, що коли агресори посягають на нашу незалежність, українці завжди допомагають захисникам рідної землі. Це ми спостерігаємо і тепер щоденно, щогодинно, коли мільйони простих людей, як то кажуть, з останнього, конвертують свою лють до очманілого агресора на донати, підтверджуючи, що криниця добрості українського народу невичерпна. І сприймаючи, як наказ, слова Тараса Шевченка: «Я всю мізерію оддав моїй Україні небозі».

Віктор Мамонтов