Наше кіно про війну: «20 днів у Маріуполі» – фільм, якого могло не бути

Фільм, що пред’явив світу страшні докази злочинів росіян, було знято у перші три тижні повномасштабного вторгнення РФ у нашу країну.

Спали на підлозі, виходили на зв’язок під сходами

Команда інформаційного агентства «Ассошіейтед Прес» («Associated Press») – військовий кореспондент і режисер Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка, продюсерка і журналістка Василіса Степаненко – прибула до Маріуполя 24 лютого, за годину до початку вторгнення РФ. Завдяки їм весь світ дізнався, що відбувалося в місті у перші тижні російського вторгнення: 20 днів із 86-ти трагічної оборони міста.

Чернов вже побував тут у 2014 році – коли Росія вперше намагалася захопити Маріуполь. Було зрозуміло, що спроба повториться. Але ніхто не розумів масштабу трагедії, що насувалася.

Спочатку знімальна група жила у готелі. Потім довелося спати на підлозі лікарні – разом із медиками та пацієнтами. Допомагали носити носилки з пораненими. Їли один раз на день – якісь консерви. Топили сніг на багатті – щоб напитися.

Документували все, що відбувалося в обложеному місті: гуманітарну катастрофу, розбомблений пологовий будинок, авіаційні нальоти, людей у підвалах і в чергах по воду. Людей, які плачуть, жартують, не вірять у те, що сталося.

Свої фотографії та відео вони надсилали, ховаючись під сходами біля розбитої продуктової крамниці. Це було єдине місце у Маріуполі, де зберігся зв’язок.

Хроніка обложеного міста

Фільм – відеощоденник: історія, розбита на дні. За словами режисера, його було змонтовано саме так, щоб показати, що після двадцятого дня було ще страшніше.

Міжнародні журналісти їдуть із міста на сьомий день.

На 11-й – відбувається цілковита блокада. Маріуполь ізольовано, у місті починається мародерство.

На 14-й день людей просто у мішках масово ховають у траншеях.

На 15-й – росіяни заходять до Маріуполя. Наразі перебувати тут особливо небезпечно. Адже журналісти, які документують страшну правду про рашистських загарбників, руйнують кремлівську пропаганду. Отже, авторам навряд чи вдасться донести зняті ними кадри до міжнародного співтовариства або, принаймні, вижити в окупованому місті.

Так загинув литовський кінорежисер, автор фільму «Маріуполіс» Мантас Кведаравічюс. У березні він працював в окупованому Маріуполі. Потрапив у полон до росіян і був розстріляний.

А для мешканців Маріуполя камера Мстислава Чернова стає єдиним зв’язком із зовнішнім світом, єдиною надією на справедливість та покарання винних.

Фото і відео провезли через блокпости

На 17-й день українські журналісти евакуюються – їх виводять із міста Сили спеціальних операцій.

– Ми їхали тому, що відкрився «зелений коридор», – говорить режисер. – До того ж ми просто не могли працювати – будівлю Червоного Хреста розбомбили, лікарню, де ми працювали з медиками, захопили росіяни. Не було ані генераторів, ані їжі, ані води. Машину ми також втратили. І дуже треба було вивезти матеріали.

Вони їхали в розбитій машині через 15 ворожих блокпостів, ховаючи під сидіннями камери і жорсткі диски зі знятим матеріалом. Проїхавши 100 кілометрів окупованою територією, наздогнали конвой Червоного хреста.

– Є різні протоколи, що робити у такому разі, – розповідає Мстислав Чернов. – Був варіант – залишити матеріали та їхати. Був варіант – передати матеріали комусь. Але ми розуміли, що так наразимо на небезпеку цю людину. Тож вирішили вивозити все на собі. Це був другий день «зеленого коридору», фільтрації як такої тоді ще не було. Тому нам справді пощастило.

Те, що фото- і відеоматеріали вдалося зберегти, режисер вважає справжнім дивом. Їх оригінали разом з іншими методами судових розслідувань – висновками експертів, свідченнями очевидців, супутниковими зйомками – можуть стати свідченнями військових злочинів рашистів.

– Я буду першим режисером на цій сцені, хто скаже: я хотів би, щоб мені ніколи не довелося робити цю стрічку, – сказав Мстислав Чернов на церемонії вручення премії «Оскар». – Я хотів би, щоб Росія ніколи не нападала на Україну і ніколи не окупувала наші міста. Я б віддав це, якби Росія не вбивала десятки тисяч моїх співгромадян і звільнила заручників, військових та цивільних.