7 фактів із життя Михайла Старицького – українського драматурга, поета і театрального корифея

Його п’єси вже кілька десятків років не сходять зі сцени театрів, а ліричні вірші досі вважають народними піснями.

7 фактів із життя Михайла Старицького

1. Михайло Старицький народився у селі Кліщинці Полтавської губернії (тепер Черкаська область), у дворянській родині. У 13 років він залишився сиротою і його виховував двоюрідний дядько за материнською лінією Віталій Лисенко, батько майбутнього композитора Миколи Лисенка.
2. У 18 років Михайло Старицький вступив до Харківського університету, а коли родина переїхала до Києва, перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету. Там він увійшов до складу Київської громади, яку поєднувала любов до української культури.
3. Якось у батьківському маєтку він закохався у селянку Степаниду, але дівчина була заручена. Кохання надихнуло Старицького написати ліричний вірш «Ніч яка місячна»*. Пізніше драматург одружився з юною Софією Лисенко. Молодят вінчав священик із сусіднього села, додавши два роки Софії та рік Михайлу.
4. Під час перепоховання праху Тараса Шевченка студенти Михайло Старицький, Михайло Драгоманов, Петро Косач, Фадей Рильський, Микола Лисенко впряглися у жалобний віз і доставили його до церкви Різдва на Подолі.
5. 1872 року відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві – «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко, а постановником опери – Михайло Старицький.
6. Старицький переробив комедію Нечуй-Левицького «На Кожум’яках», яка здобула назву «За двома зайцями». Після прем’єри комедія вже не сходила зі сцени, а класичною стала редакція Старицького. До речі, п’єса мала ще одну назву – «Панська губа, та зубів нема».
7. Помер Михайло Старицький від серцевого нападу у квітні 1904 року і був похований на Байковому цвинтарі. На його могилі було встановлено простий залізний хрест, на якому була жовто-блакитна табличка з написом: «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя».

Найвідоміші цитати з фільму «За двома зайцями»

• «Бруки как труба стоять. Не так постав – и шо? Физиономии вже й нема».
• «У меня унутри завелся к вам такой стремительный карамболь!».
• «Если человек ученый, то ему уже свет переворачивается вверх ногами. Пардон, вверх дыбом».
• «Я встретила тетку Секлету, так вона просила передать вам, Проня Прокоповна, шо ви – падлюка».
• «Барышня уже лягли и просять!».
• «Не говорите мне про любов, то ж шкандаль».
• «Что вы про это допытываетесь? Мене конфузно. Я же барышня!».
• «Ноги человеку, видите, для того и даны, чтоб бить ими землю, потому они и растут не из головы».
• «Дайте мне его хоч за горло подержать!».

*Ніч яка місячна

Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться в полі туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.

Небо незміряне всипано зорями, –
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар.

Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою,
Нічка поклала всіх, соном окутала,
Ані шелесне в гаю.

Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання за гріх?

Михайло Старицький, 1870 р.

Читайте також: Відомі люди на монетах: чому оперного співака Бориса Гмирю називали Борисом Великим.