Ще наприкінці літа мені вдалося поспілкуватися з Богданом. Його часто можна зустріти біля метро (в одному зі спальних районів столиці) – він просить милостиню. Говорить, що йому 33 роки і вже 7 років він веде такий спосіб життя. Житла в нього немає. Ночує де доведеться. Влітку можна спати і на вулиці, а взимку спить, як правило, у під’їздах.
Богдан має очевидні проблеми з мовою, розмовляє трохи невиразно. Розповідає, що раніше жив добре. Але в чому полягало це «добре», як слід пояснити не може. Принаймні, колись у нього було житло. Він народився у Києві, ходив до школи. Потім його батьки спилися і згодом хлопець опинився на вулиці.
За словами чоловіка, алкоголь він категорично не вживає. При цьому примудряється допомагати іншим бездомним, що кілька разів наголошує.
«Людям допомагаємо. Віддаємо гроші ще й їм. Комусь ще гірше, ніж нам. Ми робимо добро і нам допомагають», – говорить мій співрозмовник.
Від держави він нічого не чекає.
«Звичайно, хотілося б мати своє помешкання, але моя мрія – це просто допомогти людям. Допомагаємо іншим і трохи собі залишаємо. Молимося і пливемо за течією. А там – як Бог дасть», – говорить чоловік із співзвучним ім’ям Богдан.
Якось випадково помічаю літню людину, що дістає пивну пляшку з урни. Підходжу і намагаюся завести розмову. Пропоную їй випити і в результаті ми понад годину розмовляємо на різні теми, розмістившись на галявині під вікнами якоїсь багатоповерхівки.
Співрозмовника звуть Ігор. Він народився 1959 року. Служив у ракетних військах, працював на авіазаводі. 1986 року добровольцем поїхав до Чорнобиля і пропрацював там 4 роки.
Ігор має свою квартиру. Він купив її за гроші, зароблені в Чорнобилі. Живе один. Двічі був одружений, але обидві дружини пішли від нього. Син Ігоря зараз у складі ЗСУ десь на Донбасі, а донька поїхала жити до Голландії.
Здивувало, що людина у свої 64 роки досі не оформила пенсію, хоча могла це зробити достроково ще до досягнення 60 років. Отримує лише «чорнобильські» або, як їх називають між собою, «гробові». Подробиці не уточнює. Ймовірно, йдеться про грошову компенсацію вартості продуктів харчування для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (2023 року щомісячна компенсація для 1-ї категорії становить 509 гривень, а для 2-ї категорії – 254,50 гривні).
«На квартиру цього звичайно не вистачить, але купити шматок хліба можна», – стверджує Ігор.
Далі – такий діалог:
– У мене було все. На авіазаводі я отримував шалені гроші. У Чорнобилі отримував ще більше. А пенсії поки що немає.
– Але ж давно настав час її оформити. Бракує стажу?
– Стаж є.
– Немає документів?
– Є. Треба окремо вибрати час, набратися здоров’я, з вечора не випити, щоб тверезому бути, і поїхати з ними лаятися.
– Ви ж грамотна людина, а по пенсію стільки років не йдете?
– А вони такі самі грамотні. Але зробимо і пенсію. Я ще поставлю і за прострочений термін.
– Але ж цим треба займатися. У що все впирається?
– Лінь. Лінь-матінка. Чесно кажу, ліньки. Ну, на їжу вистачає. Якось виживаємо.
– Не прикро?
– Я не краду. Трохи збираю пляшки. Вихлоп є. Здам і буде якась копієчка. Наразі пляшка одну гривню коштує. Є по півтори, а є навіть по дві.
Незважаючи на деяку наївність в окремих питаннях, Ігор вражає своїми глибокими знаннями в історії, геополітиці, військовому ремеслі. Розповідає справді дуже багато цікавого. Зрештою, він сподівається, що я куплю йому ще випивки, але на цьому ми розходимося.
(Далі буде)
Щоб глінтвейн вийшов смачним і не гірчив, важливо дотримуватися правильних пропорцій. Розповідаємо, як приготувати смачний…
У листопаді показник середньої зарплати, що враховується при обчисленні пенсій, знизився. Що треба знати?
Затягування пенсійної реформи для прокурорів загострює соціальну нерівність у країні, яка воює та бореться за…
Навіть вчасна оплата газу не гарантує відсутність боргу. Чому так трапляється і що робити?
Війна та економічна криза — не головні винуватці малих пенсій. Юрист пенсіонерів Михайло Вулах заявляє:…
Взимку багато українців помічають постійний занепад сил, сонливість і пригнічений настрій. Часто це списують на…