Введення в храм Пресвятої Богородиці: як батьки Пресвятої Діви виконали свою обіцянку, і чим ми можемо віддячити Богові

Старовинний переказ, що міститься в одному з давніх писань, розповідає нам про те, що старі Іоаким та Анна з дитинства присвятили свою Доньку Богові, і ми цього дня святкуємо підготовку цієї великого вмістилища Божої премудрості – Пресвятої Божої Матері. Коли батьки привели її до храму, їм важко було, мабуть, змиритися з тим, що мале дитя розлучається з ними, розлучається з рідним домом і, присвячене Богові, відтепер уже не належить своїм кровним близьким: відтепер уже повністю вручено Господу. Але в той же час у них була радість, яка долала їх природне батьківське почуття, радість того, що вони виконали обіцянку, дану Богові.

У свято Різдва Пресвятої Богородиці ми згадуємо розповідь про те, як Іоаким і Анна, будучи бездітними, молили Бога, просили, щоб Він дарував їм потомство, і обіцяли, що народжена дитина буде повністю присвячена Богові.

І коли настав час, вони не стали відкладати, як ми часто з вами робимо, не стали вагатися, як ми часто з вами чинимо: у скрутну хвилину приносимо обіцянку Богу, говоримо багато, готові на все, але коли минає біда, коли минає потреба, ми забуваємо свої обіцянки і відкладаємо їх виконання.

Насправді ми всі подібні до Іоакима та Анни. Тільки на відміну від них, праведників, ми здебільшого обтяжені безліччю гріхів і відчуваємо свою безплідність – безпліддя життєву, безплідність добрих справ. Тому ми молимося про те, щоб Господь зробив нас плідними, щоб ми залишили після себе не просто потомство в тілі, а щось, зроблене на славу Божу.

І коли Господь відгукується на нашу молитву, ми забуваємо дякувати Йому. Але як нам віддячити Богові?

У псалмі 49-му говориться: даремно людина хоче потішити Бога лампадами і свічками, бо Йому належить кожне світило на небі та всі жертви, які приносить людина. Хіба не вся земля належить Богові? Що ж таке дороге ми можемо принести Йому?

У Писанні Господь каже, звертаючись до людини:

«Сину, дай мені серце твоє!»

Ось те, що Богові ще не належить, те, що наше, те, що Він нам вільно віддав і чекає, чи захочемо ми своєю любов’ю віддячити Йому за Його безкінечну любов?

Кожна людина добре знає, як важливо отримати відповідь на кохання. Нам це зрозуміло.

Розповідають: одного разу до дитячого будинку прийшли заможні люди. Вони хотіли взяти хлопчика на виховання. І вони стали йому говорити: підемо з нами, у нас прекрасний будинок, автомобіль, всі побутові вигоди, ти житимеш, ні про що не турбуючись. Хлопчик їх вислухав і сказав: «Якщо ви дасте мені і окрему кімнату, і книжки, і іграшки, і машина кататиме мене, це мені не потрібно. Якщо ви по це прийшли, то це мені не потрібно». «А що ж тобі потрібно?» «Мені потрібно, щоб мене любили», – відповів він.

Ось чого шукала дитяча душа. Втім, кожна душа людська цього шукає насамперед, найбільше! І Сам Господь може сказати, як сказала ця дитина. Насамперед Йому потрібно, щоб ми любили Його, любили всім серцем своїм, всією силою своєю, всім помислом своїм. А любити – це означає виконувати Божі заповіді. Як радіє Господь, коли ми гідні імені християнина або християнки! Як радіє Він, коли ми з любові до Нього намагаємося тримати високо прапор християнської честі. Коли люди, дивлячись на нас, можуть сказати: «Ось ці віруючі – вони кращі за нас, вони кращі за інших. Вони чесніші, добріші, правдивіші і справедливіші за інших» .

Ось тоді радіє Господь! Бо тоді Він бачить, що ми воістину Його любимо і Його заповідей дотримуємося.

Священик Олександр Мень