Доля співачки була нелегкою – вона народилася у багатодітній родині й працювала з чотирьох років. До початку сольної кар’єри співала у хорі Григорія Верьовки. У її репертуарі було багато народних пісень різних жанрів – ліричних, жартівливих, обрядових. Після початку повномасштабної війни Ніна Матвієнко залишилася в Україні.
Пропонуємо вам згадати, що говорила співачка про Україну, війну, жінок та любов до рідної землі у своїх останніх інтерв’ю.
Про війну
«…Мені не було страшно. Була якась упевненість. Не знаю, чим і як це пояснити. Через війну я стала врівноваженою та радикальною. Немов у клубок якось згорнулася. Але щойно якусь перемогу по телебаченню показують – сльози щастя виступають».
Про загарбників
«Падло» говорю на москалів, звичайно. На орків говорю «падлюки», «падли». Матюкнулася кілька разів, але пішла покаялася, і священик дуже сміявся. Він не вірив, що я можу таке говорити. Довели ж, правда? Довели!».
Про харизму українців
«В українців є така харизматичність – коли найважче, вони стають мужніми, збираються разом і не панікують. Це наше щастя, це наш вихід із ситуації».
Про Україну
«Нікуди не поїду, ні за які гроші, ні за які мільйони. Там така ностальгія! Я була в Нью-Йорку півтора місяці 1995 року, але так хотіла додому! Україна є Україна, комусь і тут треба жити. Тут мій Бог, на мою думку, тільки тут він є, і я з ним тільки тут можу поспілкуватися».
Про українських жінок
«Гадаю, що від нас, від жінок, залежить сьогодні багато чого. Тому, дівчата, тримаймо хвіст трубою, як то кажуть, тримаймо тил. Сльоза має бути, бо ми живі люди. Але має бути і душа, яка покладає велику надію на перемогу, щоб нашим хлопцям було тепліше. Молимося за них».
Про українську мову
«Я колись думала, що ми ніколи не вийдемо із цього рабства. Коли українську мову зневажали, нею менше й менше почали розмовляти. Кожна країна розмовляє своєю мовою, а у нас якісь були половинчасті – одні так розмовляють, інші так. Тепер я зрозуміла, що воскресла Україна. Воскресла в мові, воскресла духом».
Про наших захисників
«У мене з’явилося стільки любові – повний мішок! Таких почуттів у мене ще не було. Любов виходить навіть через сльози, і це правильно. Нехай вони омивають серця наших хлопців, справжніх синів! Я так їх усіх люблю, пишаюся і щодня молюся».
«Це не пісня, а якась літургія!»
Ця пісня була однією з найулюбленіших у Ніни Матвієнко. Вона виконувала її так, що у слухачів на очі наверталися сльози, і без неї не обходився жоден концерт співачки. Недаремно ж Іван Миколайчук сказав колись: «Це не пісня, а якась літургія!».
«Чарівна скрипка»
Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.
Покохала, зачарована струною.
Заблукала та мелодія в гаю.
В гай зелений журавлиною весною
Я понесла своє серце скрипалю.
Йшла до нього, наче місячна царівна,
Йшла до нього, як до березня весна.
І не знала, що та музика чарівна
Не для мене, а для іншої луна.
Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.
