В Одесі створили виставу за спогадами літніх людей

Документальний театр – нова форма сучасного театру

Документальний театр – це форма сучасного театру, де немає сталого тексту або п’єса створюється під час роботи над виставою і головним являється текст без візуальних прийомів. Найголовніша мета документального театру – підняти дискурс у суспільстві, говорячи на болючі теми сьогодення.

Саме тому в репертуарі незалежного театру “Лютий”, який створила Галина Джикаєва в Одесі, ставлять вистави присвячені нинішній війні, її осмисленню, виявленню та проговоренню проблем, які супроводжують нас зараз.

Автори та актори

Основа вистав – інтерв’ю різних груп: дітей, переселенців, людей похилого віку.

Інтерв’юери – безпосередньо актори, які зберігають не лише кожне слово своїх “донорів історій”, а їхні інтонації, особливості вимови і навіть міміку.

Серед акторів можна зустріти зовсім різних людей: професійні актори, режисери, співачка, керівниця театральної студії, студенти, музиканти – люди з різного віку та досвіду, але їх об’єднує любов до нестрандартного та не дуже популярного в Одесі театру без прикрас.

Донорами історій для “Приймаючих скарби” стали пенсіонери – переселенці з Херсону, Маріуполя, містечок Донецької та Луганської областей. Виставу створили при допомозі фонду німецького Форум ZFD. Німці давно та успішно працюють із пам’яттю та літніми людьми, зберігають зібрані спогади у вигляді різних проєктів: книг, сайтів, вистав. Все це допомагає краще порозумітися різні покоління, зрозуміти епоху та її контексти. Саме цей досвід зараз втілюється і в Україні.

Глядачи

Перший показ був дуже комплементарним, говорить Галина Джикаєва – бо були присутні майже всі донори історій. Ми хотіли дати їм дуже багато любові.

А ось показ який відбувся у вихідні дні був іншим, адже основними глядачами стали одеські студенти театральних навчальних закладів, творча молодь, актори.

Тому весь процес перегляду був більше схожий на продовження дослідження, адже присутні мали брати участь у дії. Ні, вони не грали, але мали відповідати на питання. Після кожного епізоду розпочиналася дискусія, і якщо перші хвилини глядачів треба було стимулювати до розмови, то ближче до кінця їх було вже важко зупинити.

Наприкінці вистави з’явився перелік тем, які хвилюють не лише старше покоління, а й як виявилось людей різного віку.

Цікаво, що в більшості одеських театрів тема війни не знаходить відображення на сцені. Виключенням є театр Василька де в репертуарі є дві “воєнні вистави” та нещодавно проведені читки п’єси “Смак сонця” в Театрі юного глядача. Саме тому в невеликих театральних просторах та студіях люди намагаються за допомогою мистецтва виразити свої почуття та знайти питання на відповіді, які іноді знаходяться всередині них самих.

Зараз театр “Лютий” не має постійного місця, де можна показувати вистави.

Дізнатися про наступні події театру можна на їхній ФБ сторінці. https://www.facebook.com/Liutyitheater

 Юлія Сущенко