Різдво Пресвятої Богородиці: Чому ми повинні наслідувати батьків Пречистої Діви?

Стародавній переказ розповідає нам про те, що Свята Діва з’явилася на світ вже після того, як її батьки втратили будь-яку людську надію на народження дитини. Вони думали, що помруть бездітними. Здається, всі людські засоби вичерпано, здається, сподіватися більше немає на що, здається, все земне тебе підвело, зрадило, залишило – немає на що розраховувати. І ось саме тоді, коли все людське руйнується, являє свою славу Сила Божа. Але являє тим, хто стоїть твердо, мужньо, впевнено – тим, хто сподівається. І так буває завжди, коли Господь хоче явити свою силу.

Батьки Пресвятої Діви, за цим оповіданням, сподівалися, хоч і були у великій печалі. Але Господь пророкував їм народження дочки, і вони повірили. Вони повірили тому, що відбудеться обіцяне! Не як Захарія – отець Іоанна Хрестителя, – не зміг повірити чуду, яке сам ангел сповістив. Ні, і праведна Ганна, і Іоаким прийняли цю звістку з радістю!

І ось ми повинні запитати себе, на кого ми більше схожі: на Захарію, який засумнівався і був вражений за це німотою, чи на батьків Пресвятої Діви, які одразу з радістю повірили у надзвичайне? Ті з нас, хто повторюють слова Христові про спасіння світу, але не думають про те, що Господь справді дав їм прощення і спасіння, ті, які похмуро говорять: «Все одно ми всі загинемо, немає нам прощення, немає виходу», – ті, які не відчувають силу рятівної правиці Божої – вони-то і схожі на Захарію, що засумнівається. Ми ж з вами повинні наслідувати батьків Пресвятої Діви.

Якщо Господь нам каже, що Він прийшов нас врятувати, якщо Він приніс у світ Свою силу, якщо Бог так полюбив світ, що віддав Свого Сина, щоб жоден з нас не загинув, хіба може бути Одкровення це: слова ці, обітниці ці, пророцтва ці марні, порожні? Хіба ми не повинні з усією щирістю, усім серцем прийняти це? Адже не сказав Господь, що кожного віруючого буде колись врятовано. Ні! Сьогодні ми відчуємо цей порятунок. Ви можете запитати, що таке порятунок? А порятунок – це життя з Богом і в Бозі.

Так можна жити сьогодні, тут і тепер у цьому житті. Можна потім знову це втратити – за своєю недбалістю, своєю гріховністю, своєю неміччю. Але те, що людина втрачає, Бог допомагає їй знайти. Для цього нам дається таїнство сповіді: коли ми з вами, втративши дорогоцінну єдність з Богом, мир з Ним, знову приходимо, щоб примиритися з Ним через каяття та отримання прощення.

Він дав нам спасіння сьогодні, тут і тепер. І ми повинні просити у Нього про те, щоб переконання в цьому, це почуття жили в нас. Тоді кожен наш крок, тоді кожен день у нашому житті будуть пройняті тихим світлом євангельської радості. Ми будемо жити не так, як жили досі, – не користуючись плодами Хреста Христового, не користуючись тією благодаттю, яка виходить від Бога, що рятує нас, а ми будемо жити поблизу Нього, і наші діла і думки будуть перед Його лицем відбуватися. Ось тоді ми справді будемо спасенними Господом, тоді справді ми явимо себе чадами Божими, які живуть не за законами гріха і зла, а за заповідями Христовими.

Отже, перед нами шлях справжнього прийняття Слова Господнього. Зрадіймо і подякуймо Богові за цей Дар, як батьки Пресвятої Діви були раді дарованій Дочці. Дочці, через яку відбулося наше спасіння. Тому що ми отримали і Цю Дочку – Діву Марію Пресвяту, ми отримали Її Божественного Сина, Який рятує, прощає і примиряє нас з Богом, ми отримали і сонми святих – клопітників і заступників. Така воля Божа про нас, щоб ми жили не далеко від Нього, а разом з Ним, у силі Духа, у світлі Правди, у світі Любові.

За проповіддю священика Олександра Меня