Ця пісня стала неофіційним гімном нашим матерям, сила любові яких оберігає синів у найважчі хвилини життя.
Слова «Пісні про рушник» написав поет Андрій Малишко. Багато хто вважає її найкращою з усіх, що були написані на його вірші.
Вперше пісня прозвучала 1958 року, коли режисер Олексій Мішурін розпочав зйомки музичної комедії «Роки молоді» за участю українських акторів Андрія Сови, Олександра Хвилі, Людмили Алфімової та Миколи Яковченка. Для фільму була потрібна лірична пісня. Андрій Малишко написав вірш, а музику – український композитор Платон Майборода. 1959 року за музику до фільму «Роки молоді» він отримав першу премію на Всесоюзному кінофестивалі у Києві.
Першим виконавцем «Пісні про рушник» став соліст української естради Олександр Таранець. Пісня була перекладена 35 мовами світу. До свого репертуару її у різний час включали Квітка Цісик, Дмитро Гнатюк, Ярослав Євдокимов, Рашид Бейбутов, Дмитро Яремчук та багато інших виконавців у нас і за кордоном. «Пісня про рушник» також звучить у театральній виставі, створеній на згадку про Квітку Цісик «Я — Квітка».
Пісня пов’язана з найдорожчими спогадами у житті Андрія Малишка. Поет вірив, що в роки війни він вижив після тяжкого поранення саме завдяки рушнику, з яким мати проводжала його на фронт.
Взагалі з рушником в Україні пов’язано дуже багато — наші предки вважали його оберегом, магічним талісманом, який охороняє та приносить щастя. На рушнику подавали хліб-сіль, ним покривали ікони, пов’язували молодим на весіллі. А візерунок, вишитий чорними та червоними кольорами, символізував сумні та радісні моменти життя.
Пісня про рушник
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й соловʼїні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
