Крим: півострів з українською душею

Сьогодні кремлівські пропагандисти розповсюджують міфи про те, що «Крим завжди був російським» або що це «Хрущов подарував півострів Україні». Про що «забувають» розповісти любителі перекручувати історію?

Як «цивілізували» місцеве населення

Почнемо з квітня 1783 року, коли у Росії проголосили Маніфест про приєднання Криму. Мотивування: Крим приєднали, щоб «цивілізувати місцеве населення». І Катерина Друга почала заселяти Крим своїми «цивілізованими» підданими. Солдатам-рекрутам запропонували дембель за згоду оселитися на острові. До речі, це до болю нагадує нинішній вагнерівський набір із в’язниць: не хочеш мотати строк – послужи «правому ділу». Але тоді у Криму діло не клеїлося. Після довгоочікуваного дембеля російських рекрутів як магнітом тягнуло додому. І тоді у Петербурзі вирішили масово переселити до Криму українців.

Процес пішов: перепис 1897 року показав, що на території колишнього Кримського ханства проживало українців 42,2%, росіян – 27,9%, татарів – 13%, євреїв – 3,8%. Царська Росія навмисне змінювала демографічну ситуацію в Криму. Починаючи із захоплення Криму 2014-го, Путін робить точнісінько те саме. Хоча раніше ось як охарактеризував ці дії його ідол – Сталін: «Це колонізаторські методи, щоб відтіснити місцеві національні маси у гірші райони і посилити міжнаціональну ворожнечу». Минули роки і тиран переглянув свої погляди. У травні 1944 року з Криму насильно депортували весь кримськотатарський народ. Це майже 240 тисяч людей. У червні вірмени, греки та болгари пішли за татарами. Відразу виникла потреба компенсувати на півострові втрату робочих рук. Українців на той час у Криму залишалося дуже мало: їх першими вигрібали на фронт військкомати.

Про велике переселення і помилку Сталіна

І у серпні 1944-го народилася секретна сталінська директива «Про переселення колгоспників у райони Криму». На 3 жовтня 1944 року переселили 10 тисяч жителів. Здебільшого це були жителі російської глибинки – із північних регіонів. Вони не розуміли нюансів степового та гірського сільського господарства. Ситуація була більш ніж плачевною, але до смерті Сталіна у березні 1953-го ніхто не наважувався і заїкнутися про цю помилку узурпатора. І лише у вересні 1953 року на пленумі ЦК КПРС розглядали питання про катастрофічний стан кримської економіки. За 8 років після війни Крим все ще лежав у руїнах.

Незабаром для керівництва країни було підготовлено секретну довідку про стан Кримської області. Виявилося, що до 1954 року з 30 колгоспів лише три змогли сяк-так засіяти поля і зібрати врожай. Житловий фонд було зруйновано майже наполовину. 25 січня 1954 року Президія ЦК КПРС ухвалила рішення передати Крим до складу УРСР. Об’єктивно передача Криму під адмінуправління УРСР, що тісно пов’язана з півостровом і економікою і інфраструктурою, була більш ніж логічною. Адже ще до передачі левова частка допомоги сюди йшла саме з України.

Як Україна Крим відновлювала

«Столиця України Київ надсилає сюди потужні механічні навантажувачі, автоматичні дозаторні пристрої для бетонних заводів; Харків дає баштові та електромостові крани, трактори; Миколаїв – транспортери для бетонних заводів, бульдозери; Дніпропетровськ та Дебальцеве – коритні мийки для підприємств, що виробляють флюсовий вапняк; Бердянськ – дорожні машини; Кременчук – асфальтобетонні змішувачі; Прилуки – техніку для механізації штукатурних робіт; Мелітополь надсилає компресори останніх випусків», – писала «Кримська правда» 17 січня 1954 року.

Головною больовою точкою Криму була нестача води – починаючи з Кримського ханства і до часів РРФСР. Проект Північно-Кримського каналу від Дніпра було затверджено ще 1951 року, але справа йшла ні добре ні погано. А ось будівництво в межах Української республіки пішло набагато швидше. Його оголосили всенародним будівництвом, на яке відправили понад десять тисяч людей.

1963 року відкрили першу чергу каналу, фінішували 1971-го. Це сприяло розвитку сільського господарства, курортної інфраструктури. Більше того – запровадили нову для Криму галузь – промислове ставкове рибництво. У 1958 році уряд УРСР організував будівництво тролейбусної лінії Сімферополь – Алушта – Ялта. Це був найдовший у світі тролейбусний маршрут у 96 кілометрів. До 1960-х років у Криму відбудовували житло, дороги, лікарні, школи, порти, готелі, театри, автовокзали, пансіонати. Так при Україні півострів став «всесоюзною оздоровницею».

***

Висновок: за період з 1954-го по 2014-й (це рівно 60 років) Україна зробила в Криму набагато більше, ніж Російська імперія та РРФСР, разом узяті, за попередні 170 років. А твердження, що, мовляв, 1954-го, до 300-річчя так званого возз’єднання України з Росією, Хрущов «сп’яну підмахнув» передачу Криму Україні – це маячня. Адже на початку 1954-го, коли стартував процес передачі, він ще не керував країною монопольно, це почалося лише 1958 року. І не він, до речі, головував на вищезгаданому засіданні президії ЦК КПРС 25 січня 1954 року. То був тодішній глава уряду СРСР Георгій Маленков. Члени президії, голосуючи за передачу Криму Україні, були ознайомлені з об’єктивними причинами і розуміли, що лише Україна зможе вирішити колосальне за масштабами завдання щодо реанімації Криму.

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса