Как справиться со страхом?

Як упоратися зі страхом?

Тим не менш, боязкість ми небезпідставно вважаємо гріхом, а боягузам традиційно не подаємо руки. Не шукатимемо тут протиріччя: його немає. Бо страх і боязкість – речі різні. Страх, повторюю, це почуття. Людина відчуває його незалежно від власного діяння та волі. Проте, відчуваючи страх, людина сама вирішує, як їй чинити: йти на поводі у страху чи ні, прислухатися чи знехтувати, приборкати страх чи дати йому волю.

Якщо людина проявляє боязкість, значить вона дозволила собі боятися. І навіть якщо боязкість охоплює миттєво і цілком, все одно, на якомусь етапі, людина дозволила собі піддатися страху, дати йому володіти собою. А далі страх увійшов у звичку і тепер легко заявляє на боягуза свої права.

Боязкість, звичайно, можна подолати. Однак це потребуватиме чималих зусиль і твердості, а також послідовності та завзятості. Боязкість виганяється протиборством. «Якщо ти боїшся ходити в якісь місця вдень, ходи туди з молитвою вночі» – приблизно таке повчання можна зустріти у преподобного Іоанна Ліствичника. Іншими словами, роби те, що робити страшно, і станеш сміливим.

Пам’ятаю випадок. Мені, який боявся у дитячі роки собак, завжди чималий дискомфорт створювали бродячі пси. Якось, коли ми з батьком йшли, не пам’ятаю вже звідки, додому, за нами ув’язався вуличний дворняга. Агресії він не проявляв, але наполегливо йшов за нами, чим доставляв мені, малолітньому і боязкому, неабияке напруження. Я поскаржився батькові, і він, взявши мене за руку, розвернувся – і ми попрямували назустріч собаці. Псина своєю чергою теж розвернулася і втекла геть. “Запам’ятай, – сказав мені тоді батько, – страх іде за тим, хто показує йому спину, і тікає від того, хто дивиться йому у вічі“. Я запам’ятав. І у справедливості цього твердження переконувався неодноразово.

Втім, про це легко писати і говорити. А насправді все складніше. Ось тут і слід згадати про ту, на перший погляд, малопомітну різницю між звичним мирським підходом до боротьби з боязкістю і те, як це пропонує робити православна аскетика.

По суті, обидва підходи пропонують дію, протилежну страху, як засіб боротьби з ним. Тільки аскетична традиція передбачає це робити з молитвою. Тобто головне у цій боротьбі – надія на Бога. Боязкість долається твердістю людської волі, але тверда людина не сама по собі, а силою Божою. Через свою довіру Богу людина здатна контролювати страх і долати будь-яку боязкість. І шансів здолати боязкість у людини тим більше, чим сильніша її надія на Бога.

Найяскравіший приклад надії на Бога – Авраам. Чим був по суті наказ Бога Аврааму переселитися з Ура Халдейського у Ханаанськоу землю? У XIX столітті до нашої ери розпочати тривалу подорож, з численним сімейством, з рабами, стадами та майном. Ризикуючи натрапити на розбійників, стати жертвою хижаків, померти від інфекції… Шансів вийти з такої подорожі живим було небагато у Авраама. Але саме такий наказ дав Бог Аврааму, і Авраам, в абсолютній довірі Богові, майже напевно переступивши через логічні в такому разі побоювання і страх, безстрашно цей наказ виконав, не тільки будучи збережений Богом, а й ставши у результаті родоначальником цілого народу і батьком усіх віруючих.

Той, хто довіряє Богові, не мучиться боязкістю, не піддається страхам, не є малодушним. Він твердий у своєму сподіванні і тому сміливий. Довіра Богові робить віру рятівною, а надію дієвою. Просто людині необхідно пам’ятати про те, що все, що посилається від Божої руки, завжди їй на користь. Те, що відбувається з людиною – або прояв волі Бога, або Його потурання, так чи інакше спрямоване на спасіння людини. Слід про це пам’ятати, не дозволяти собі нарікати і не займатися такою безглуздою справою, як пошук причин і з’ясування, «навіщо» або «за що». Зі смиренністю приймати те, що відбувається, спокійно і без саможалю діяти там, де ситуація потребує від нас дії, і покірно приймати ситуації, змінити в яких нічого не можна.

Довіра Богові робить душу мирною. І цей душевне світло не залишає людину ані в спокійному стані, ані коли їй страшно. Розвиваючись у спокійній течії життя, довіра Богу може підтримати людину у будь-якій, зокрема й екстремальній, ситуації.

Священик Володимир Пучков