Субота, 4 Травня, 2024
ГоловнаРізнеЯк наші журналісти захищають Батьківщину

Як наші журналісти захищають Батьківщину

Этот материал также доступен на русском языке
Сьогодні багато журналістів зі зброєю в руках захищає нашу країну від агресорів. Пішли добровольцями на війну і деякі співробітники нашої редакції.

Минулого року, напередодні Дня журналіста, який ми відзначаємо шостого червня, ми розповідали про їхні фронтові будні у перші дні війни. І ось минув рівно рік. Що змінилося за цей час?

Андрій: «Ми навчилися гідно воювати, отже, зможемо здолати і армійську бюрократію»

Андрій пішов у військкомат наступного дня після ракетного удару по Одесі. Більше року воює. Був поранений. Нагороджений «Сталевим хрестом» від головнокомандувача Валерія Залужного і медаллю «За поранення» від міністра оборони Олексія Резнікова. Впевнений, що Україна поверне Донбас і Крим.

За рік війни зненавидів армійську бюрократію. Але почуття гумору не втратив.

– В армії я не бачу кінця і краю паперової бюрократії. Ми ведемо одночасно кілька паперових журналів, які дублюють одне одного. І ці журнали ніхто, крім перевіряльників, не читає. Якщо жартома написати, що наш взвод з’їв за обідом попереднього перевіряльника зі штабу, то командира, швидше за все, похвалять за «бездоганне ведення документації», – іронізує Андрій. – Адже головне, щоб журнал був заповнений.

Водночас два роки тому в Україні почав працювати «режим без паперів». За задумом авторів цієї реформи, ми поступово мусимо перейти на електронний документообіг. Чиновники не вимагатимуть у громадян довідок і папірців, а зобов’язані самі, за власними каналами, запитувати документи, яких бракує. Звичайно, звучить трохи фантастично, але принаймні передбачає можливість розвитку.

А от армійської бюрократії, судячи з усього, це не стосується.

Сьогодні, за словами Андрія, на будь-яку дію треба писати рапорт зі словами «прошу вашого клопотання перед вищим командуванням». Потім цей рапорт піде ланцюжком командирів вгору і обов’язково повернеться, але вже з коментарем, що він написаний неправильно і треба переписати.

А ще ці нескінченні розслідування! Загубили в бою аптечку або ріжок від автомата? Ваша форма згоріла? Ваш бронежилет зрізали під час евакуації? Готуйтеся до паперового розслідування. І поки воно не закінчиться, ви не отримаєте нового інвентарю замість втраченого, – розповідає Андрій. – Як змінити цю ситуацію, я не знаю. Ми навчилися гідно воювати, отже зможемо згодом здолати армійську бюрократію. У нас талановиті програмісти і військові аналітики. Вони обов’язково розроблять надійну систему для швидкого ухвалення рішень і ведення документації. Країни НАТО нам заздритимуть. А поки що ми маємо те, що маємо.

Федір: «Якщо не звільнять примусово – залишусь в армії до кінця війни»

Літературний редактор і перекладач Федір вирушив до військкомату відразу ж після початку повномасштабної війни – 25 лютого. Незважаючи на те, що виповнилося йому на той час 58 років.

Спочатку ані до ЗСУ, ані до тероборони його не брали. Але Федір своїх наполегливих спроб не припиняв. І все ж таки став добровольцем.

Служить вже понад рік. Щоправда, на фронт – на відміну від більшості своїх товаришів по службі першого періоду – не потрапив.

– Як колись у жартівливій формі сформулював офіцер-кадровик: «Якщо я тебе сьогодні відправлю на фронт, мене завтра розстріляють», – згадує Федір. – Наскільки знаю, мій вік беруть лише за наявності дефіцитної спеціальності. У мене такої немає. Тож залишився в тилу. Як нам сказали, і тут вистачає роботи, і її теж мусить хтось робити.

Водночас навчання в його частині відбуваються регулярно. І поняття про тактику сучасного бою є у кожного тилового бійця – на випадок потреби.

«Великих» нагород, розповідає Федір, у нього немає. Є грамота від командира за сумлінну службу – обіцяє показати її після перемоги. І особливо наголошує на доброзичливих, людяних стосунках між товаришами по службі.

Більшість моїх товаришів по службі набагато молодші за мене. І я помітив, що вони намагаються по можливості мене «розвантажити» – щоб довше поспав, більше відпочив, – не приховує Федір. – Я, звичайно, намагаюся цим не зловживати і зі свого боку нікого не підводити. Ну і загалом відносини між людьми якісь споріднені.

За рік йому виповниться 60 років.

“Якщо не звільнять примусово – зараз з цим начебто не так суворо, як спочатку – можливо, залишуся в армії до кінця війни, – ділиться Федір. – Якщо будуть ще сили, зрозуміло”.

Нове на сайті

купити ноутбук Львів, ціни в Україні