Юрій Липа: розпад Росії є неминучим

У своїй книзі «Розпад Росії», написаній у 1941 році, він ще тоді зазначав, що основною рушійною силою розпаду імперії має стати Україна, і події, що відбуваються, ясно доводять це.

Вірив, що Україна буде європейською країною

Юрій Липа вважається сином українського письменника, лікаря та борця за свободу України Івана Липи, хоча достовірної інформації про його батьків та місце народження немає. Початкову освіту Юрій Липа здобув в одеській гімназії №4 і продовжив навчання на юридичному факультеті Новоросійського університету. На початку 1918 року юнак брав участь у боях на вулицях Одеси.

Під натиском більшовиків Юрій разом із батьком був змушений переїхати до Польщі. Там він вступив на медичний факультет Познанського університету, а згодом удосконалював свою медичну освіту в Лондоні. Закінчивши університет, організував літературну групу «Танк», почав писати твори на тему національно-визвольної боротьби українського народу.

Юрій Липа категорично не приймав «шароварництво» і «хуторянські» замашки деяких українських патріотів. Він був одним із перших, хто передрікав нашій країні європейський шлях розвитку і вважав, що тільки це зробить Україну по-справжньому вільною та процвітаючою.

Ці свої погляди Липа висловив у трилогії – «Призначення України», «Чорноморська доктрина» і «Розпад Росії», яка була видана у 1941 році. У цих творах він виступив як теоретик сучасної української геополітики. Липа писав, що російська імперія, або федерація, яка існує завдяки брехливим історичним міфам, насправді є країною поневолених та завойованих націй, і по-іншому існувати не може. У цій книзі Ліпа обґрунтував розпад Росії, що, на його думку, допомогло б вирішити багато проблем, які імперія створює для всього світу.

Липі пропонували очолити маріонетковий режим

Під час Другої світової війни Юрій Липа підтримував зв’язки з УПА, у якої були протиріччя з Армією Крайовою. Тому, на вимогу польської армії, він був змушений покинути Польщу. Липа перебрався у Яворів Львівської області, де займався лікарською практикою, писав у різні видання, виступав з лекціями.

Політичний авторитет Юрія Липи був настільки високим, що ним зацікавилися керівники нацистської Німеччини. 1943 року від імені Гітлера Липі запропонували очолити український маріонетковий уряд, на що він відповів рішучою відмовою.

Незважаючи на наступ Червоної Армії, 1944 року Липа не захотів емігрувати з України. Він лише переїхав до села Бунів і організував там медичні курси для санітарів УПА. 19 серпня у дім, де жила родина Лип, постукали четверо енкаведистів. Вони запропонували Юрію Івановичу поїхати з ними «на дві-три години», взявши із собою медичні інструменти. Вранці 20 серпня мешканці села знайшли тіло Юрія Липи зі слідами звірячих тортур. Через кілька днів після цього від рук енкаведистів загинули вдова Юрія Липи та його старша дочка Іванна. Молодшу дочку, півторарічну Марту, врятували і виростили сусіди.

Про Україну та історію

• «Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви, як столиці російської наддержави».
• «Ви чуєте ці кулі, це народ промовляє».
• «Сила є аргументом, але змістом України є справедливість».
• «Хто може дати право українцям? Воно в них самих».
• «Людину визволити – велика річ, нарід – свята!».
• «Історія, факт який вже стався, його можна знати або не знати, сприймати або не сприймати, вірити або не вірити. Історія – питання віри!».

Молитва Юрія Липи

«Боже народів утвердження, і небес, і землі, і моря, Боже походів і самопожертви, – до Тебе молиться найсамотніший народ у світі, народ найсильніший, бо перетривав і меч, і підлість чужого слизького слова, найсильніший, бо злочини й гріхи своїх дітей перетривав…

Боже, дай нам, щоб усе, що найвеличніше, було в нас. І сповни нарід наш молитвою вічного напруження. Дай так, щоб ніхто в нас не мав замкнених очей, щоб тривога батьківська була в кожному серці, і щоб руки наші училися всіх способів боротьби, щоби уми наші пізнали всі науки, а воля наша знищила всіх противників. За сірість минулих років, за блуканину на роздоріжжях дай нам тепер велику дорогу єдності й молитви».

Ірина Валентинова