Однак, на жаль, поки матеріал готувався до друку, Небеса забрали його душу, нагадавши, що кожному в цьому світі відмірена власна житейська пригорща. І все ж ми вирішили розповісти вам про цю неординарну особистість.
А починалася дорога долі Василя Грушецького зі станції Абомелікове, що на Кодимщині, де він з’явився на світ у великій, дружній родині залізничників. У Кодимі, куди сім’я переїхала 1925 року, промайнуло його дитинство. За ним злетіли шкільні роки, і навіть літа навчання в учительському інституті Одеси, здається, пройшли на одному диханні, як і вчительська праця в одній із сільських шкіл Роздільнянського району. То були мирні літа, сповнені надій. Однак у повітрі вже витала тривога.
Сорок перший, буремний, увірвався лиховісною звісткою і на тлі червневого ранку здавався чимось неправдоподібним. Нова реальність була жорстокою навіть для нього, молодого, але загартованого військовими дорогами лейтенанта, котрий вже мав досвід радиста артилерійського полку під час воєнних дій у фінській кампанії.
Країна бачила мирні сни, а небо палало загравами. Вже у липні 41-го лейтенантові Василю Грушецькому довірили посаду заступника командира артилерійського дивізіону. Згодом його військова частина, потрапивши в оточення, не могла вирватися з ворожого кільця. Але пощастило влитися в один із партизанських загонів Білорусі.
Під час одного із завдань, під Оршею (місто в Білорусі), у жовтні 42-го, коли зав’язався бій з каральним загоном фашистів, Василя Йосиповича було тяжко поранено. Підпільники винесли його з поля бою і врятували йому життя, та стати знову до лав народних месників лейтенант ще не міг. Рани ятрились, а холодна свідомість рвалась у бій. І все ж друзі переконали його підлікуватися остаточно. Вони ж навесні через підпільників-залізничників доправили його до станції Кодима, а звідти – у село Французьке (нині Лисогірка), де жили його батьки.
Вдома воїн набирався сил від рідного краю і шукав можливість долучитися до підпільної та партизанської боротьби.
У Лисогірці я зустрівся зі шкільним товаришем Олександром Пражиною і своїм 17-річним братом Леонідом, – пригадував Василь Йосипович. – Ми створили підпільну групу для боротьби з окупантами.
Згодом загін Грушецького встановив зв’язок з кодимськими підпільниками.
На війні як на війні. Під час однієї з бойових операцій у Котовцях (Одеська область) Василь Йосипович втратив зв’язок з партизанами. Тоді він пішов з товаришами в бік лінії фронту, що проходила по річці Буг, де і зустрівся з військами. Разом з ними воював на території Молдови, України, Польщі, Німеччини, Чехословаччини. Переможну весну сорок п’ятого року Василь Грушецький зустрів у Празі. І ще цілий рік служив на чужині – у Німеччині, Чехословаччині, Угорщині. Тільки у травні 1946 року капітана Грушецького було звільнено в запас.
Освітянська нива радо зустріла сіяча мудрого, доброго, вічного. І саме в цей час зустрілася йому сіроока, русоволоса дівчина, з якою ділив перипетії долі понад 50 літ. Разом з Любов’ю Карпівною вони виховали двох синів, разом переживали і горе, і радощі. Подружжя спільно засівало освітянську ниву на теренах Роздільнянщини, а пізніше – Кодимщини.
Василь Йосипович, будучи вчителем української мови і літератури, істориком (бо закінчив і історичний факультет), вже тоді надавав великого значення знанню рідної мови. І з ким би він не спілкувався, де б не виступав, він завжди послуговувався українською.
Лисогірська школа ввійшла у серце ветерана назавжди. Адже тут майже 30 літ Василь Йосипович був не просто директором, а хазяїном. До того як він очолив цей заклад, школа являла собою п’ять пристосованих приміщень. А під його керівництвом за короткий час, за участі вчителів, учнів та їхніх батьків школа стала окрасою і гордістю села. Всі ці роки вона була серед найкращих, а її керівник – удостоєний звання «Відмінник народної освіти».
***
Війна, яку розпочав російський агресор у 2022-му і яка схожа на фашистську навалу сорокових, шокувала ветерана. Його душа боліла за долю України, за полеглих хлопців і обурювалася цинізмом і жорстокістю Росії.
Незважаючи на солідний вік, ветеран шкодував, що не може піти на фронт і стати до лав захисників. Але був впевнений, що Україна, яка сьогодні виборює свою свободу, обов’язково здобуде її.
Любов Кузьменко
Затишшя перед бурею. Магнітосфера не заспокоюється — метеозалежним радять берегтися.
Дуже рідко питання: чи готові ви пити воду з-під крана без використання фільтра, можна почути…
Швидко, красиво, смачно. Цей турецький рецепт вже став світовим трендом.
Ці прикраси шкодять дому та здоров'ю. Експерти попередили про небезпеку магнітів.
Прості способи зберегти моркву й буряк свіжими всю зиму. Де овочі почуватимуться найкраще?
Чим відрізняються макарони за 30 і 90 грн? Шукайте відповідь на упаковці.