Язичники мимоволі передчували, що смерть – не кінець існування. Релігія роду химерно вплелася у християнство і набула зовсім іншого звучання, будучи заплідненою Духом Святим.
Церква стала протиставляти себе і свою віру дитячості язичницького сприйняття. Лише внісши деякі виправлення в морально-етичну сферу – дала можливість вірним не відлучати себе від любові до близьких, які перебувають за межами земного життя. Тому Радониця була сприйнята у православ’ї прихильно і прийнята як корисна традиція.
Радониця завжди настає у другий вівторок після Світлого Христового Воскресіння. Чому саме у вівторок – загадка. Хоча підказка є.
На Фоміну неділю (першу неділю після великодньої седмиці) належаться перші шлюби. У цей час багато пар поспішають укласти свої шлюби. І в народі прозвали цю неділю «Червоною гіркою» заради багатьох гулянь на прикрашених гірках. Щоб не турбувати бенкетуючих і на другий день і дати молоді спокій, понеділок залишається «днем без навантаження традиціями».
А у вівторок Церква квапить згадати про покійних. Цікаво, що не тільки на Русі, а й на Балканах, і в римській традиції, і у кельтів належалося після укладання шлюбу йти по благословення на батьківські труни. Ось якось тут звичаї й ув’язані. І смислову важливість дотримано, і християнство не зганьблено, і стародавність поважають.
Чим цей день відрізняється від інших? І навіщо йти на цвинтар? Як не дивно, у богослужбовому уставі нічим особливим цей день не виділено. Але саме з цього дня можна знову повертатися до практики церковного поминання померлих. І тому у храмах уперше після Великої середи служать заупокійні служби.
Вже тоді люди розходяться на цвинтарі до могил близьких. Для чого? Ні, ні, не для того, щоб їсти і пити на цих горбках поховання! Знову ж таки – для молитви.
Багато хто домовляється про те, щоб священик відвідав могили, біля яких вони чекають, щоб здійснити поминальну службу. Деякі й самі мирянським чином моляться, псалтир читають, великодні пісні співають. Церковні свічки на могилах запалюють, лампади…
Ідуть і для того, щоб жебракам подати за упокій душ рідних. Сьогодні особливо багато стало у нас інвалідів, мучеників, сиріт, вдів. Вони потребують нашого співчуття, а ми потребуємо їхнього сумування до Бога про наших покійних. Такою є дружба у ці дні знедолених з нами, що піклуються про християн.
Багато родичів зустрічаються на могилах близьких. Іноді навіть уперше бачаться, знайомляться, особливо з молодим поколінням. Цвинтар – місце примирення: тут усі знаходять собі заспокоєння! Тому трапляється, що вороги над могилами миряться, христосуються примирливо, долаючи ворожнечу та непорозуміння.
Так і створюємо цю саму горезвісну радість померлим, переносячи великодню втіху до їхніх трун. Життя живе, а смерть не скасовує життя. У Христі, у Його Воскресінні, набуває чинності саме поняття «життя». Адже Він «смертю смерть поправ і живим у гробах живіт дарувавши»!
ДО ВІДОМА. Радониця у 2023 році – 25 квітня.
Архімандрит Аліпій (Світличний)
Початок тижня принесе в Україну прохолодну погоду та сильний північно-західний вітер. У більшості областей 7…
У понеділок, 7 вересня, геомагнітне поле буде нестабільним. Kp-індекс прогнозують на рівні 3,3–3,7.
Куряче м’ясо часто стає основою раціону людей, які стежать за вагою або хочуть отримувати більше…
Товстий шар льоду в морозилці не лише займає місце, а й поступово ускладнює користування камерою.…
Вразливі українці можуть оформити нову грошову допомогу від ВПП ООН. Розмір виплати становить 1800 гривень…
Звичайна губка для посуду може залишити подряпини на пательні або делікатному посуді. Колір її жорсткої…