Лина Костенко: «Я скоріше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна»

19 березня поетесі Ліні Костенко виповнюється 93 роки. Ліна Василівна пережила Голодомор, Другу світову війну, сталінські репресії. Вона відкрито виступала проти комуністів, брехні та цинізму влади, неодноразово була в зоні АТО, зустрічаючись з нашими воїнами. Сьогодні вона, так само, як і всі ми, переживає російську агресію і робить свій внесок у визволення України – живими віршами і вірою у перемогу.

«Я обрала долю собі сама»

В одному зі своїх віршів Ліна Костенко написала, що свою долю обрала сама. У її житті було багато чого – боротьба проти влади та виключення з літературного процесу, високі нагороди та міжнародне визнання. Донька «ворога народу», засудженого на десять років таборів, вона займалася у поетичній студії, якою керував Андрій Малишко, потім закінчила педагогічний та московський літературний інститути. А після того, як було видано перші збірки її віршів, ім’я Ліни Костенко стали ставити в один ряд з іменами відомих українських поетів. Крім того, Костенко успішно пробувала себе у ролі сценариста – за її сценарієм збиралися знімати фільм про будівництво дороги у Карпатах.

Молода українська поетеса належала до покоління поетів-шістдесятників, входила до Клубу творчої молоді, де ставили вистави за п’єсами «небажаних» Миколи Куліша та Бертольда Брехта, проводили вечори пам’яті Леся Курбаса і поетичні акції біля пам’ятника Шевченку. Це дуже не подобалося чинній владі, і 1963 року розпочалася відкрита боротьба проти покоління шістдесятників.

Незалежна бунтарка

Костенко почали критикувати за «аполітичність», її книжки перестали друкувати, а сценарій виключили із планів кіностудії. Твори української поетеси друкували в чеських журналах і польських газетах, а в рідній країні їх можна було знайти лише у «самвидаві». Але Костенко не здавалася. Вона займалася громадською діяльністю, підписувала протести проти арештів представників української інтелігенції, відкрито виступала на підтримку дисидентів.

Якось на одному з таких судилищ, вже після винесення вироку, вона кинула засудженим квіти. Букет «компетентні органи» заарештували, а Костенко довго допитували. Ну, а після того, як поетеса виступила на захист В’ячеслава Чорновола, її остаточно перестали друкувати і внесли до «чорного списку». Костенко довгий час писала, як то кажуть, «у стіл», а друкувати її почали знову лише 1977 року.

«Політичної біжутерії не ношу!»

Ще у 1980-х роках поетеса стала лауреаткою Шевченківської премії та премії Антоновичів. Пізніше їй було присвоєно звання почесного професора Києво-Могилянської академії та почесного доктора Львівського та Чернівецького університетів.

У березні 2005 року Ліна Костенко мала отримати звання «Герой України», проте вона відмовилася від нього і з притаманною їй прямотою заявила: «Політичної біжутерії не ношу!».

У липні 2022 року поетесу було нагороджено найвищою нагородою Франції – Орденом Почесного легіону, який присвятила українським воїнам. Наразі Ліна Костенко входить до списку найвідоміших жінок України.

Про війну, Україну та українців

Цитати і рядки віршів Ліни Костенко змушують замислитися над вічними темами. Особливо вони актуальні зараз, коли у нашій країні триває повномасштабна війна.

«Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те»

***
«А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».

***
«Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи».

***
«За будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей».

***
«І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!»

***
«Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі».

О россии и путине
«У кожної нації свої хвороби. У росії – невиліковна».

***
«Це ж треба мати сатанинський намір,
аїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!»

***
«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Уривок з поемы «Чайка на крижині», 1958 рік.