І сьогодні наша історія про пенсіонерку з Нікополя Дніпропетровської області Світлану Гарагу.
Пенсіонерка Світлана Гарага свого віку не називає («У жінок не питають!»). Народилася в Одесі, давно переїхала до Нікополя. говорить: «Я – ВПО». Внутрішньо переміщена особа. До Одеси приїхала у липні 2022 року.
Нікополь постійно обстрілюється. Майже цілодобово. Виходу іншого не було – треба було переїжджати… Ми з чоловіком не хотіли. Полюбили свій Нікополь, там квартира була гарна, машина. Але що було робити?.. Ми з чоловіком і не переїхали, ми, по суті, тікали. Майже без документів, так ось вийшло… – розповідає Світлана.
Додає, що перед початком війни, коли «в повітрі вже страх витав», вони з чоловіком стали переживати. Не стільки за себе, скільки за дочку та онуків.
Молоді все переконували нас, що «все буде гаразд, ніякої війни не може бути». Ми ж їх братами вважали. Хтось так думав, хтось інакше, а війна все одно стала шоком для всіх. Ось так – саме шоком. Потім шокувало багато іншого. В росії у чоловіка двоюрідний брат живе. Телефонує, каже: «Ви там усі бандерівці!». А потім, коли ставали відомі всі звірства «братів», які вони творять в Україні… Знаю, що не можна проклинати, але щоб вони всі…
Приїзд до Одеси був вимушеним заходом. Світлана з чоловіком зараз живуть у родичів в селищі Наті (Одеська область). Спочатку було дуже важко, насамперед психологічно. Потім вони знайшли групу підтримки (проект Ольги Філіппової «Ми разом!»*), стало легше.
– Тут спілкування, заняття з психологом. Це дуже підтримує… Але все одно дуже важко, додому хочемо, а будинку у нас, насправді, вже не залишилося.
Світлана дістає мобільник і показує відео житлового будинку, що горить.
– Це мій будинок горить. Від обстрілу спалахнув. Сусіди надіслали. На мої запитання, чи лишилося хоч щось від квартири, відповідають: «Не питай. Ви живі – і слава Богу!». Якось так вийшло, що ми з чоловіком все життя працювали й працювали, нікуди не їздили. А тут ось війна відправила «мандрувати», позбавивши всього. Я – вчителька, багато моїх учнів на фронті. Воюють… Багато хто вже загинув… Дізнаюся про того чи іншого – плачу. Здається, за все життя я так не плакала, як за цей рік.
– А у що ви вірите, Світлано?
– У що вірю? У світ вірю. Не може бути весь час темрява. А ще я вірю у нашу Перемогу і в суд над нашими ворогами. У справжній жорсткий суд. І хочу лише одного: щоб наші діти і онуки ніколи не знали цього кошмару.
«Ми разом!» – це зустрічі в рамках проекту Гуманітарного штабу хранителів часу онлайн (засновник проекту – журналістка Ольга Філіппова, голова громадської організації «Всеукраїнська спілка активного довголіття «ІТ-бабусі»). Це насамперед підтримка тих, хто змушений був через війну залишити свої будинки і знайшов притулок в Одесі – люди старшого віку та їхні рідні. Тут можна поспілкуватися, отримати психологічну допомогу, а також допомогу у вигляді продуктових наборів та ліків.
Марія Котова. Фото авторки
В Україні 2 травня буде сонячно та тепло, температурні показники порадують своїми значеннями. Синоптики впевнені,…
Чи варто очікувати цього дня геомагнітних хвилювань?
Перехід Православної церкви України (ПЦУ) на новоюліанський календар спричинив зміни до календаря. У 2024 році…
Ми продовжуємо публікувати гороскоп друїдів відповідно до дат календаря. Всього у цьому гороскопі 22 знаки-дерева.…
Під час хвороби важливу роль у підтримці сил та відновленні організму відіграє правильний режим харчування…
У світі дитячої моди навіть найменші деталі набувають важливого значення. Коли справа доходить до вибору…