Як переживають війну пенсіонери: з вірою в Бога та нашу Перемогу

І сьогодні наша історія про пенсіонерку з Нікополя Дніпропетровської області Світлану Гарагу.

Ми не переїхали, ми тікали

Пенсіонерка Світлана Гарага свого віку не називає («У жінок не питають!»). Народилася в Одесі, давно переїхала до Нікополя. говорить: «Я – ВПО». Внутрішньо переміщена особа. До Одеси приїхала у липні 2022 року.

Нікополь постійно обстрілюється. Майже цілодобово. Виходу іншого не було – треба було переїжджати… Ми з чоловіком не хотіли. Полюбили свій Нікополь, там квартира була гарна, машина. Але що було робити?.. Ми з чоловіком і не переїхали, ми, по суті, тікали. Майже без документів, так ось вийшло… – розповідає Світлана.

Додає, що перед початком війни, коли «в повітрі вже страх витав», вони з чоловіком стали переживати. Не стільки за себе, скільки за дочку та онуків.

• Молоді все переконували нас, що «все буде гаразд, ніякої війни не може бути». Ми ж їх братами вважали. Хтось так думав, хтось інакше, а війна все одно стала шоком для всіх. Ось так – саме шоком. Потім шокувало багато іншого. В росії у чоловіка двоюрідний брат живе. Телефонує, каже: «Ви там усі бандерівці!». А потім, коли ставали відомі всі звірства «братів», які вони творять в Україні… Знаю, що не можна проклинати, але щоб вони всі…

За все життя я стільки не плакала

Приїзд до Одеси був вимушеним заходом. Світлана з чоловіком зараз живуть у родичів в селищі Наті (Одеська область). Спочатку було дуже важко, насамперед психологічно. Потім вони знайшли групу підтримки (проект Ольги Філіппової «Ми разом!»*), стало легше.

– Тут спілкування, заняття з психологом. Це дуже підтримує… Але все одно дуже важко, додому хочемо, а будинку у нас, насправді, вже не залишилося.

Світлана дістає мобільник і показує відео житлового будинку, що горить.

– Це мій будинок горить. Від обстрілу спалахнув. Сусіди надіслали. На мої запитання, чи лишилося хоч щось від квартири, відповідають: «Не питай. Ви живі – і слава Богу!». Якось так вийшло, що ми з чоловіком все життя працювали й працювали, нікуди не їздили. А тут ось війна відправила «мандрувати», позбавивши всього. Я – вчителька, багато моїх учнів на фронті. Воюють… Багато хто вже загинув… Дізнаюся про того чи іншого – плачу. Здається, за все життя я так не плакала, як за цей рік.

– А у що ви вірите, Світлано?

– У що вірю? У світ вірю. Не може бути весь час темрява. А ще я вірю у нашу Перемогу і в суд над нашими ворогами. У справжній жорсткий суд. І хочу лише одного: щоб наші діти і онуки ніколи не знали цього кошмару.

*Що це за проект «Ми разом!»

«Ми разом!» – це зустрічі в рамках проекту Гуманітарного штабу хранителів часу онлайн (засновник проекту – журналістка Ольга Філіппова, голова громадської організації «Всеукраїнська спілка активного довголіття «ІТ-бабусі»). Це насамперед підтримка тих, хто змушений був через війну залишити свої будинки і знайшов притулок в Одесі – люди старшого віку та їхні рідні. Тут можна поспілкуватися, отримати психологічну допомогу, а також допомогу у вигляді продуктових наборів та ліків.

Марія Котова.  Фото авторки