Чому запалюються лімфовузли?

Коли слід турбуватися і терміново йти до лікаря, пояснив хірург Володимир Ципко.

Внаслідок яких захворювань виникає?

Лімфосистема забезпечує захист організму від поширення інфекції, оскільки лімфатичні вузли – це своєрідні маленькі фільтри, що пропускають через себе потік лімфи і затримують патогенні мікроби і токсини.

Запалення одного або кількох лімфовузлів, при якому вони збільшуються і стають болючими, називається лімфаденітом. Найчастіше він виникає не як самостійна патологія, а як наслідок інших захворювань – переважно вірусних, бактеріальних або грибкових інфекцій. Також причиною лімфаденіту можуть стати пухлини, хвороби крові, ревматоїдний артрит. У деяких випадках збудник проникає в лімфатичну систему через пошкоджену шкіру або слизові оболонки.

За статистикою, найчастіше запалюються лімфовузли, які розташовані під щелепами, на шиї та в пахвових западинах. Рідше бувають проблеми з ліктьовими, підколінними та пахвинними вузлами.

Яким буває запалення?

Залежно від тривалості захворювання, лімфаденіт поділяють на гострий: зазвичай супроводжує інфекцію, що швидко протікає – наприклад, ангіну, і хронічний: характерний для тривалого хронічного захворювання – туберкульозу, ВІЛ-інфекції. Перший триває близько двох тижнів, другий – понад місяць.

Запалення може бути локальним, коли збільшується лише певна група вузлів, і генералізованим – процес зачіпає відразу кілька груп.

Ще одна класифікація пов’язана зі збудником. Неспецифічна (поширеніша) форма лімфаденіту розвивається під впливом мікробів, що потрапили в лімфатичні вузли з ран або ушкоджень – стафілококів або стрептококів і токсинів, що виділяються ними, специфічна – викликається особливим збудником, наприклад, мікобактерією туберкульозу.

На що звертати увагу?

Лімфаденіт належить до захворювань, які нескладно розпізнати самостійно за характерними симптомами. Насамперед, це збільшення та почервоніння лімфовузла, болючість, набряк і локальне підвищення температури у місці запалення. Пізніше може виникнути озноб та підвищення температури всього тіла. Також хворий часто скаржиться на слабкість, головний біль, нічну пітливість, відсутність апетиту, відчуття загального нездужання, іноді – нудоту.

При гострій формі лімфаденіту симптоми яскраво виражені, швидко прогресують аж до абсцесу і потребують термінової медичної допомоги.

Хронічна форма відрізняється повільним плином: немає гострого болю та дискомфорту, найчастіше зберігається лише невелика припухлість.

До якого лікаря звертатися?

При перших тривожних симптомах важливо якнайшвидше звернутися до лікаря (терапевта, хірурга, флеболога), щоб виявити причину збільшення лімфовузлів і попередити ускладнення.

При характерних проявах патології фахівець попередньо діагностує лімфаденіт, виходячи з візуального огляду. Для уточнення діагнозу призначаються аналізи сечі та крові, УЗД уражених ділянок, іноді – рентгенографія або КТ, біопсія тканин.

Важливо визначити причину розвитку захворювання – як правило, після ліквідації первинного вогнища інфекції запалені лімфовузли приходять до норми. При неспецифічному лімфаденіті призначають антибіотики, протизапальні та знеболювальні препарати, вітаміни та імуномодулятори, фізіопроцедури.

При ускладнених формах захворювання з високою температурою та інтоксикацією рекомендовано постільний режим. При розвитку абсцесу потрібним є хірургічне лікування: розтин, санація та дренування рани з наступною антибіотикотерапією.

Для лікування хронічної форми лімфаденіту необхідною є терапія основного захворювання, що спричинило запалення.

• Хто ризикує?

У групі підвищеного ризику пацієнти з варикозним розширенням вен, цукровим діабетом, ревматоїдним артритом, каріозними зубами, а також ослабленим імунітетом.

Негативно позначаються на стані лімфатичної системи шкідливі звички та незбалансоване харчування, нестача в раціоні вітамінів та мікроелементів.

• Головні винуватці

Найчастіше розвиток лімфаденіту провокують ГРВІ, гайморит, отит, тонзиліт, фурункули, панарицій, карієс, сечостатеві інфекції, хвороба котячих подряпин, бруцельоз, мононуклеоз, трофічні виразки.

До хронічної форми можуть призвести лейкоз, туберкульоз та ВІЛ-інфекція.

Ірина Лебединець