Чому закони не для всіх писані?

«Я була впевнена, що війна не надовго. І коли все ж таки зібралася в дорогу, йшов третій місяць повномасштабного вторгнення росії на територію України. Я залишила своє гніздечко у Костянтинівці Донецької області і сіла на потяг до Балти. Наступного дня російські ракети бомбили Костянтинівку.

Оселилася у сестри. Сюди ж, до мами, приїхала і її племінниця – біженка з Харкова. У кожного свій характер, свої устої та принципи. Але вживаємося, рідня.

Війна додала проблем з отриманням пенсії, яку я завжди отримувала через «Укрпошту». Свого часу перенесла чотири операції, інвалід третьої групи, маю певні пільги з медичного обслуговування, маю проблеми зі здоров’ям і часто-густо «прикована» до ліжка. Там, на Донеччині, поштарка мені телефонувала і цікавилася, чи потрібні ліки, якісь продукти.

Приїхавши до Балти, всі ці місяці отримувала пенсію через внутрішні перекази «Укрпошти». А недавно мені зателефонували з центрального відділення «Укрпошти» і запропонували написати заяву до Пенсійного фонду про отримання пенсії через поштове відділення, оскільки закінчився термін дії договору.

У відділенні Балтського пенсійного фонду наполягали на оформленні банківської картки, незважаючи на всі мої заперечення. І відмовили в оформленні отримання пенсії через поштове відділення за фактичним місцем мого нинішнього проживання.

Ну чому у нас не стараються зробити людині добре, а пускають її через сім кіл пекла? Адже я маю повне право отримувати пенсію там, де мені зручно. У нас і без того зранена психіка. Ми залишилися між небом і землею, без нажитих статків, без рідного даху. То чому на папері закони одні, а на ділі їх не виконують?»

Ганна Куплевацька, м. Балта, Одеська обл.