Василь Стус: «Бути радянським громадянином означає бути рабом»

Багато творів Стуса знищено, а він сам багато років провів в ув’язненні. 2005 року Василеві Стусу посмертно було присвоєно звання Героя України.

Відмовився від кар’єри через членство в партії

Доля Василя Стуса не балувала з дитинства. Його батькам довелося залишити рідне село Рахнівку у Вінницькій області ще в той час, коли він був зовсім дитиною. Переїзд був вимушеним – отця Стуса, заможного селянина, змушували вступити до колгоспу, і щоб уникнути цього, він перевіз сім’ю до Донецька.

Школу Василь Стус закінчив зі срібною медаллю і вступив на історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту. З усіх однокурсників він був наймолодшим, але, незважаючи на це, дуже серйозно ставився до навчання. В університеті він самостійно вивчив німецьку та латину, писав вірші. Вірші студента Стуса були надруковані в газеті «Літературна Україна» і не залишилися непоміченими – молодий автор навіть удостоївся привітання від поета Андрія Малишка.

Після закінчення університету Василь Стус отримав диплом з відзнакою і розподіл у Кіровоградську область, а через три місяці його призвали до армії. Після армії Василь Стус викладав українську мову та літературу у горлівській школі. І його навіть збиралися призначити директором школи. Однак для цього потрібно було вступити до партії, і Стус навідріз відмовився поповнювати партійні ряди. Крім того, він розчарувався у педагогіці і своє майбутнє пов’язував виключно з творчістю.

Просив позбавити його радянського громадянства

Можливо, якби Василь Стус присвятив себе педагогіці й залишився у Горлівці, його життя повернуло б у зовсім інше русло, проте сталося так, як сталося. У вересні 1965 року у кінотеатрі «Україна» проходила прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Перед початком показу українські літератори, серед яких був Василь Стус, провели акцію протесту проти арештів, які розпочалися серед української інтелігенції. За участь у ній Стуса виключили з аспірантури, а компетентні органи з тих пір не випускали його з поля зору.

Стус написав кілька відкритих листів до Спілки письменників, ЦК партії, Верховної Ради, в яких розкритикував відродження тоталітаризму та порушення прав людини. Літературна діяльність, протести проти порушення людських прав і критика тоталітарного режиму стали причинами арешту поета. На суді його звинуватили в антирадянській агітації й засудили до п’яти років позбавлення волі та двох років заслання.

У таборі Стус продовжував літературну діяльність, проте більшість його віршів вилучали та знищували. Через п’ять років Стуса вислали до селища в Магаданській області, де він працював на золотих копальнях. Ще в ув’язненні Стус звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від радянського громадянства: «…мати радянське громадянство неможлива для мене річ. Бути радянським громадянином означає бути рабом».

На похорон поета не пустили рідних

Через два роки після повернення до столиці із заслання Василя Стуса знову заарештували за колишнім звинуваченням. Він був визнаний особливо небезпечним рецидивістом і засуджений до десяти років примусових робіт та п’яти років заслання. Адвокатом Стуса було призначено Віктора Медведчука, від послуг якого поет хотів відмовитися, однак у нього нічого не вийшло.

У своїй заключній промові Медведчук, попри всі закони адвокатської етики, визнав Стуса винним, але попросив про поблажливість, бо поет добре працював і переніс важку операцію на шлунку. Відразу після його виступу засідання суду перервали, а наступного дня воно почалося вже з оголошення вироку. Стусу навіть не надали традиційне для обвинувачених останнє слово. Відомий російський вчений та правозахисник Андрій Сахаров назвав вирок Стусу ганьбою радянської репресивної системи.

У в’язниці поет ні на хвилину не припиняв літературної діяльності. А щоб передати на волю вірші, не викликавши підозри у цензури, він писав їх у вигляді листів рідним – суцільним рядком. Коли за передачу на волю зошита з віршами його посадили в камеру-одиначку, поет оголосив безстрокове сухе голодування.

Помер Василь Стус у ніч на 4 вересня. Офіційна причина смерті – зупинка серця, неофіційно вважається, що він помер від переохолодження. Похорон пройшов у Пермській області, де ташувався табір, без присутності рідних, і адміністрація забороняла перепоховання, доки не закінчився термін ув’язнення. У листопаді 1989 року прах Василя Стуса був перепохований у Києві на Байковому цвинтарі.

Стус міг би стати Нобелівським лауреатом

Закордонна українська діаспора, ще в той час, коли Стус перебував у таборі, намагалася висунути його на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла до його смерті підготувати усі матеріали.

1990 року прокурор РРФСР Михайло Потебенько опротестував усі вироки судової колегії у кримінальних справах, і Василь Стус був посмертно реабілітований. 1991 року поета було посмертно нагороджено Державною премією імені Шевченка.

Сто років як сконала Січ

Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
Пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані,
Сто серць, як сто палахкотіть.

Та виростають з личаків,
Із шаровар, з курної хати
Раби зростають до синів
Своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
Земля, рабована віками,
І не скарать тебе душителям
Сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
Ти ще роздерта на шматки,
Та вже, крута і непокірна,
Ти випросталася для волі,

Ти гнівом виросла. Тепер
Не матимеш од нього спокою,
Йому ж рости й рости, допоки
Не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом
Спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці –
Слова шугають над Дніпром.

Нагадаємо, ми розповідали про відому українську поетесу Ліну Костенко 92 роки: про життя та вірші.