Могут ли сглазить и что с этим делать?

Чи можуть наврочити і що з цим робити?

На запитання читачки: «Чи можуть мене наврочити на вулиці?» відповідає протоієрей Володимир Пучков.

«На вулиці ніхто нікого наврочити не може. Бо це неможливо у принципі. Не існує жодного пристріту, наврочення або чаклунства. А тому й боятися тут нема чого.

Не поспішайте дивуватися. Звернімо, насамперед, увагу, як до цієї теми століттями ставилася Церква. Є, наприклад, така книга, як Требник. У ній зібрано молитви та чинопослідування трохи менш ніж усі випадки життя. Але серед них немає жодної спеціальної молитви від чаклунства, наврочення або пристріту. Немає їх і в богослужбових текстах. Їх взагалі немає. І говорить це лише про одне: перед Церквою ніколи не стояло такої проблеми. У реальність чаклунства або пристріту Церква ніколи всерйоз не вірила, що, втім, не дивно. Забобон – це не що інше, як порожня, суєтна віра. Віра у те, чого немає.

Можна звернути увагу на той факт, що волхвователі неодноразово згадуються у Святому Письмі і гріх чародійства осуджується отцями й проповідниками з ранніх віків. Але слід лише уважно придивитися до того, як, наприклад, у Книзі Діянь апостольських зображений Симон-волхв, щоб одразу стало зрозуміло: жодної сили або влади Писання за ними не визнає, оскільки в особі Симона постає звичайний міський шахрай, примітивний і недалекий, що є швидше нещасним об’єктом бісівської спокуси, ніж страшним повелителем потойбічних сил. А так зване чародійство з давніх-давен служило засобом заробітку для різного роду хитрунів, не обтяжених совістю і таких, які успішно розібралися у психології боязких співгромадян. Звичайно, воно не є простим шахрайством і без загравання з ворогом людського роду тут не обходиться. Але кому, окрім себе самих, можуть таким чином нашкодити невдахи-«чарівники»?

Однак, здавалося б, сучасна людина не така, як її далекий предок. Вона грамотна, освічена і на життя дивиться вже зовсім інакше. З чого їй бути забобонною? Не все так просто. У житті людини завжди є страждання. Так було півтори тисячі років тому, і зараз це так. І так само, як і в далекому минулому, найменше людина схильна бачити причину власного страждання в самій собі. І хоча елементарна життєва логіка підказує, що левова частка наших проблем, негараздів та скорбот є наслідком нашого неправильного вибору, ми вперто шукаємо винних де завгодно, тільки не в собі. І віра у різного роду чаклунство, наврочення, пристріт і магічні дії тут є дуже доречною. Вона пропонує універсальну відповідь на запитання про причини різних бід, вона знаходить винних у будь-якій проблемі. І, як зручно, цей винний завжди хтось інший, завжди не я. Та й як тут не взяти на озброєння? Як не повірити? От і вірять. І стають дурні, безглузді стереотипи настільки живучими, що перед ними виявляються часом безсилими і вчені, і богослови, і духівники.

Тому повторимо ще раз: ніхто нікого наврочити не може. Ні на вулиці, ні в приміщенні, ні у транспорті. Тому що не існує жодного пристріту. Як не існує ні чаклунства, ні псування, ні усіляких там злих чарів. Не слід боятися того, чого в природі немає. Боятися треба власних чудовиськ, яких, як відомо, народжує сон розуму».