Росія вийшла з пенсійної угоди: як це вплине на українців

До 1991 року Україна входила до складу СРСР, тому деякі положення чинного законодавства досі спираються на норми, прописані ще в радянські часи. До того ж після розпаду Союзу довелося укладати додаткові угоди у сфері пенсійного співробітництва з країнами колишнього СРСР, зокрема з Російською Федерацією. Одна з них – Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Її підписантами свого часу стали 13 країн: Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан.

З огляду на те, що між зазначеними країнами колись були дуже тісні зв’язки, укладена угода містить чимало корисних і цікавих положень, зокрема:

• пенсійне забезпечення людини здійснюється за законодавством держави, на території якої вона проживає;
• усі витрати, пов’язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією угодою, несе держава, що надає забезпечення;
• для встановлення права на пенсію враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з вказаних держав. Це стосується й зарплати для обчислення пенсії;
• при переселенні пенсіонера в межах СНД виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера;
• необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території СНД і держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються без легалізації.

Тобто, в якій би країні з тих, які підписали угоду, не працювала людина, при переїзді в іншу (теж з країн-підписантів) їй без проблем зараховували «іноземний» стаж та призначали пенсію. Окрім того, країна, в якій призначено пенсію, виплачувала її в повному обсязі – і за «свій», і за «іноземний» стаж.

У Росії «іноземний» стаж не враховується

11 червня 2022 року Росія вийшла зі згаданої угоди в односторонньому порядку – підписано закон про її денонсацію. Мотивували це тим, що за минулі 30 років вже суттєво змінилося пенсійне законодавство в усіх країнах, які уклали угоду, і що потрібно шукати новий формат співпраці. При цьому не приховується, що основною метою розриву угоди все ж таки є економія коштів.

Відтепер громадяни з країн СНД, які переїжджатимуть в Росію, не зможуть розраховувати на повноцінну пенсію, якщо в них немає російського стажу. Стаж, набутий у країнах-підписантах угоди, не враховуватиметься.

Однак пенсії, призначені за цією угодою раніше, продовжуватимуть виплачувати. Це закріплено статтею 13 угоди, де зокрема зазначено, що кожен учасник цієї угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія угоди стосовно цього учасника припиняється через шість місяців з дня отримання відповідного повідомлення.

У російському уряді наголосили, що замість розірваного договору будуть укладати з країнами СНД двосторонні угоди, побудовані на пропорційному принципі (коли кожна країна виплачує частину пенсії лише за той стаж, який був набутий на її території).

Водночас Україна з цієї угоди не виходила. Однак, чи будуть в Україні враховувати стаж, набутий у Російській Федерації, наразі достеменно не відомо. У Пенсійному фонді України повідомили, що наразі опрацьовуються зміни до законодавства, зокрема в частині обчислення страхового стажу та заробітної плати громадянам, які працювали на території Російської Федерації. Але в чому вони полягають, не уточнили.

Гроші вже не надходять

Ще одна угода залишається чинною, але вже фактично не діє. Мова про Тимчасову угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року.

Річ у тому, що робота в районах Крайньої Півночі ще за радянських часів давала право на певні пільги. Але Радянський Союз розвалився, а чинним українським законодавством пенсійні пільги для тих, хто працював у північних регіонах, не передбачені, за винятком тих, хто працював там до 1991 року.

Отже, зазначена угода мала захистити права тих, хто продовжував працювати в районах Крайньої Півночі й після 1991 року.

Відповідно до статті 1 цієї угоди, громадяни, які пропрацювали не менше ніж 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання, на території обох держав мають право на пенсію за віком:

• чоловіки – після досягнення 55 років при загальному стажі роботи не менше 25 років;
• жінки – після досягнення 50 років при загальному стажі роботи не менше 20 років.

У статті 3 йдеться про те, що при призначенні такої пенсії на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії за час, відпрацьований у районах Крайньої Півночі або в місцевостях, прирівняних до них, починаючи з 1 січня 1991 року.

Відшкодування за цією угодою має відбуватися до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно із законодавством України. Так само призначену в Росії дострокову пенсію мали б і надалі виплачувати в разі переїзду пенсіонера до України, доки б такий громадянин не досягнув 60 років.

Відповідно до цієї угоди, переведення пенсії або її частини здійснювали раз на квартал. Так було ще торік, а цього року це вже не працює.

У Пенсійному фонді України пояснили, що наразі таке відшкодування не проводиться. Річ у тому, що уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції, учасником яких є юридична або фізична особа, яка знаходиться на території Російської Федерації. Це передбачено пунктом 17 постанови правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану (із змінами)». Саме через це виплата частини пенсій, призначених відповідно до зазначеної угоди, не здійснюється.

Сергій Коробкин

Джерело:  Газета «Пенсійний кур’єр»