Статті

Як пенсіонеру можна стати студентом Інституту третього віку та чого там навчають?

У одній із київських бібліотек цього дощового осіннього дня жваво і гулко, як у бджолиному вулику. А все тому, що сьогодні тут проходять заняття: студенти вивчають іспанську та англійську. На дошці викладач записує нові слова, аудиторія старанно їх повторює. Невимушена, дружна, щира і навіть дещо весела атмосфера. А те, що за партами сидять не юні учні, а вже зрілі, дорослі люди — викликає справжнє емоційне піднесення.

Які ж вони всі молодці! І ті, хто хоче вчитися, попри вік та життєві труднощі, й ті, що докладають максимальних зусиль, аби навчання для людей віку 60+ стало звичною, нормальною, буденною справою. Саме над тим, аби пенсіонери якомога довше залишалися активними членами суспільства, мали насичене життя та не зустрічали старість як вирок, і працюють щоденно в Університеті третього віку «Протон».

У бібліотеці гамірно. Усі спілкуються, щось обговорюють. У студентів на одязі бейджики з іменами, тому можна підійти до кожного, і одразу звернутися по імені. Вирішую не втрачати такої нагоди і апелюю до гарних жіночок із проханням — поділитися своїми враженнями від навчання.

На мою пропозицію радо пристає пані Лариса, яка до виходу на пенсію багато років пропрацювала економістом:
«Я ходжу до цього Університету давно. Спочатку вивчала англійську мову, а потім забажала освоїти ще й іспанську. Ну, скажіть, чого не скористатися таким шансом! Адже все, що від тебе потрібно — лише бажання. Мені тут дуже подобається. І атмосфера, і спосіб викладання: активний, динамічний. Від імені багатьох своїх друзів-студентів можу сказати: ми щасливі, що така ініціатива існує. Велика дяка організаторам і викладачам за нові можливості для нас, пенсіонерів».

Про своє знайомство з «Протоном» залюбки розповідає й пані Наталія, яка в допенсійному житті працювала в комунальній службі міста.

«Сьогодні — у мене дебют, це мої перші відвідини Університету. Дізналася про цей проєкт випадково: я ходжу сюди недалеко плести кікімори для армії, і почула там розмову про якісь заняття, давай розпитувати, і виявилося, що моя колега по плетінню викладає іспанську в Університеті. Ну, я теж вирішила вивчати мову. Вільний час маю, чому б не спробувати!»

Спочатку була ідея

Ця освітня ініціатива в Україні почала працювати ще 2009 року. І біля її витоків стояла тоді, та, зрештою, продовжує цю справу й досі, нинішній ректор — Жанна Леонідівна Саврилова.

2009-го ідея відкрити майданчик для навчання людей літнього віку багатьом здавалася авантюрною і дещо недоречною. Ну, хіба сядуть пенсіонери за парти? Та Жанна Леонідівна твердо вірила в успіх цього задуму. І вже буквально через півроку стало зрозуміло: вона не помилилася. 4 вересня 2009-го в Університеті третього віку навчання розпочали170 студентів, а в грудні їх вже було 700! Узагалі ж за увесь час свого існування університетські студії відвідали понад 9000 учнів-пенсіонерів.

«Як взагалі виникла така ідея?», — запитую у Жанни Леонідівни.

«2009 рік — це був час, коли почалася масова, навіть глобальна цифровізація українського суспільства: комп’ютери з’явилися в кожному домі, в кожній сім’ї, — розповідає ректорка, — і людям віку 60+ захотілося освоїти цю нову техніку. Але навчитися було ніде. Платні курси, якщо й існували, то коштували просто непідйомні для пенсіонерів гроші. Я побачила, що є запит суспільства, є бажання, і почала досліджувати цю тему. Виявилося, що за кордоном навчальних закладів для літніх людей існує багато, скажімо, у Франції їх — 99, в Японії – 104, а в Україні в цьому напрямку — якась освітня прогалина».

Заглибившись в тему, Жанна Леонідівна дізналася, що практично скрізь у світі освітні установи для літніх людей працюють на базі вищих навчальних закладів і повсюди називаються однаково — Університети третього віку. На сторінці Організації Об’єднаних Націй вона знайшла інформацію, що це — міжнародний проєкт, і кожна країна світу може взятися за його впровадження.

«У мене нічого не було: ні грошей, ні приміщення, ні викладачів. Була тільки ідея, — згадує жінка. — Я хотіла, щоб українці похилого віку могли навчатися комп’ютерній грамоті. Паралельно виникла ідея навчати пенсіонерів й англійської мови, бо ці дисципліни були взаємопов’язані, одна витікала з іншої. З цього й почали».

На усі смаки

Та, як мовиться, добрий початок — половина справи! Уже через рік в Університеті пенсіонери мали змогу безкоштовно вивчати вісім дисциплін. Через півтора року – 15. А останнім часом, до війни, тут працювало вже 34 освітні програми!

І це справді курси на різні смаки. Цікавишся мовами? Будь ласка: англійська, іспанська, українська. Тобі близька творчість? Можеш обрати малювання, бісероплетіння, макраме. Хочеш тримати тіло в формі? Є пілатес, східні та бальні танці з лікувальною гімнастикою. А ще — література, культурологія, психологія. Є в Університеті й така дисципліна як пішохідні краєзнавчі екскурсії і, звісно, «стара добра» комп’ютерна грамотність. І скрізь аудиторії переповнені. Кожен напрямок має своїх прихильників. Кожен факультет — затребуваний. Але життя невпинно диктує і нові вимоги, виникають нові студентські запити й, відповідно, — нові університетські пропозиції.

Вивчають тут вже не лише комп’ютерні ази, а й комп’ютерну графіку, фотошоп, інші спеціальні програми, адже серед студентів є блогери, або ті, хто прагне освоїти цю справу в майбутньому. А от по-справжньому дефіцитний нині факультет — «смартфонознавство».

«Сьогодні дуже багато пенсіонерів хочуть освоювати смартфон. Люди зрозуміли, що смартфон – це, по суті, маленький портативний комп’ютер, який завжди з тобою. Він має купу переваг, і що для пенсіонерів важливо, крім корисних опцій, не вимагає додаткової оплати за інтернет. Але тут маємо проблему, — ділиться наболілим Жанна Саврилова. — Це той напрямок, де сьогодні у нас не вистачає викладачів, педагогів з цієї дисципліни. Може, мене почують в КМДА, в центрах надання адміністративних послуг, де мають приміщення, техніку, де є фахівці. Ми були б дуже раді, аби навчання вдалося організувати на цій базі. Адже люди сьогодні хочуть оплачувати зі смартфона комунальні послуги, користуватися державними сервісами, Дією, банківськими продуктами, інтернет-магазинами, різними додатками».

За словами ректорки на навчання зі смартфону стоїть черга, а в групі може працювати лише 12 чоловік. Тож бажаючі змушені чекати, поки закінчать навчання щасливчики, що прийшли на курс раніше.

«На жаль, ми не можемо задовольнити усіх, бо ж маємо лише одного педагога з цієї дисципліни. Тож якщо хтось із людей, які можуть бути наставниками в цій галузі, має час і можливість присвятити себе такій благородній справі, буду просто щаслива», — каже пані Жанна.

Узагалі усі викладачі, які навчають пенсіонерів в Університеті, — волонтери, приміщення теж використовуються на безоплатній основі, тому й навчання тут для людей літнього віку безкоштовне. Ну, хіба матеріали для навчання доведеться за власний кошт придбати (наприклад, бісер для плетіння чи папір, фарби для малювання). А так — приходь, здобувай знання, освоюй нову науку, проводь з користю час, — і все це, безкоштовно, за «спасибі».

Навчання на кожному факультеті проходять один раз на тиждень в першій половині дня.

«До обіду навчаємося тому, що зранку і знання краще засвоюються, і особливості осінньо-зимового періоду враховуємо. Під вечір навчатися важко, особливо людям літнього віку. Як правило, заняття проходять об 11-12 годині, в будні», — пояснює Жанна Леонідівна.

Нове дихання

Як будь-яка справа, що йде шляхом розвитку, Університет третього віку теж не стоїть на місці. 2020 року, саме тоді, коли в країні набрав обертів ковідний карантин, заклад почав своє нове життя.

Ректорка розповідає, що після 13 років існування виникла нова ціль: розширити межі своєї діяльності. З’явилося бажання вийти за рамки столиці і відкрити безкоштовно хоча б по одному факультету для людей 60+ в кожному вищому навчальному закладі по всій Україні. Саме з такою амбітною мрією Жанна Саврилова звернулася до благодійного фонду «Let’s help!». Його засновники – сім’я Бондаренко — жінку вислухали, і теж загорілися цією ідеєю. Тепер навчальний хаб для літніх людей є одним із проєктів цього фонду. І саме з 2020 року до звичної назви Університету додалося слово «Протон». Протон — це позитивно заряджена частинка, а значить, це рух, поступ, світла енергія. Тож благородна мета — забезпечити безбар’єрний доступ до освіти та саморозвитку людей віком 60+ почала набирати нових обертів.

«Першими відкрив свої двері для цієї благодійної ініціативи — Уманський педагогічний університет. Ми уклали з ним меморандум, і там для своїх пенсіонерів в Умані уже проводять заняття з комп’ютерної графіки, зі смартфону», — розповідає Жанна Саврилова.

Також «Протон», аби розвивати безбар’єрний освітній простір для літніх людей, почав співпрацю з першою леді України Оленою Зеленською.

«Що ми вкладаємо в поняття безбар’єрність? Аби кожна людина віку 60+, якщо в неї є бажання, могла безкоштовно поліпшити чи здобути знання у тій галузі, яка її цікавить. І відбуватися процес навчання має (як це, власне і є в усьому світі) в гарних аудиторіях, де присутня відповідна науково-технічна база, де є викладацький склад, і аудиторії, і кабінети аудіювання, і аудіо- та відео- матеріали. Нічого, ось війна закінчиться, буде перемога, і ми обов’язково продовжимо цю роботу», — дивиться в майбутнє пані ректор.

Онлайн-навчання в регіонах

Війна справді зламала сьогодні дуже багато планів і мрій. Торік «Протон» відкрив філіали в чотирьох регіонах: Дніпрі, Харкові, Львові, Одесі. Але у Харкові в офіс Університету ще у перші дні війни потрапив снаряд і все, що там було — техніку, меблі, навчальні матеріали, —знищило полум’я. Свої проблеми виникли і в інших регіонах, тож поки, тимчасово, офлайн-заняття там призупинили.

«Але з 1 жовтня ми починаємо в регіонах онлайн-уроки. Щодня приймаємо від 8 до 12 анкет від студентів, які хочуть спробувати навчатися в такому режимі. Особливо активний Львів. Зараз вибудовуємо графік педагогів. Поки спробуємо навчатися там онлайн, а далі буде видно», — каже ректорка.

Водночас у «Протоні» проводять анкетування, опитують, що цікавить студентів в плані інформаційних технологій, інших дисциплін. І обов’язково планують запускати нові проєкти.

А ще з 1 жовтня хочуть відновити програму, якою дуже пишаються – бізнес та підприємництво.

«За цим напрямком люди вивчали медіаграмотність, маркетинг, інноваційні технології, шахрайство в інтернеті. Фінансову грамотність на цьому курсі нашим студентам взагалі викладала Наталія Швець з Національного банку України. Наші учні були дуже задоволені!» — з гордістю розповідає Жанна Саврилова.

Навчання як ліки

Загалом в Університеті, незважаючи на війну та труднощі, не хочуть знижувати встановлену раніше високу планку, адже вважають, що сьогодні просто зобов’язані зробити щасливими якнайбільше людей.

А вони справді тут щасливі – невгамовні пенсіонери-«протончики». Саме так, протончики, з любов’ю називає своїх студентів ректор: Подивіться, які вони всі заряджені, бадьорі, енергійні, завзяті. Дуже мотивовані та діяльні! Звісно, я їх не лише хвалю, а іноді можу і нагримити, бо якщо не буде дисципліни, не буде й Університету. Уявіть 1000 чоловік на різних локаціях, потрібно все контролювати. Але коли знаєш, навіщо ти це робиш, додаються нові сили. Це дуже потрібна справа».

Те, що справа ця справді шляхетна і необхідна тисячам українців, які після виходу на пенсію почуваються самотніми та суспільно ізольованими, дуже добре відчуваєш тут, в університеті, під час занять, коли потрапляєш у цю «протонівську» атмосферу позитивного руху.

Як очевидець можу засвідчити: Університет третього віку «Протон» — це не лише навчання. Це ще й про спілкування, людські відносини, взаємопідтримку.

«Я переконана, що заняття в Університеті – це справжні ліки проти старості, депресії, замкнутості у своїх проблемах. Студенти, які сюди приходять, почуваються частиною соціуму, вони тут потрібні, вони важливі. Навчання в Університеті — це не лише нові знання, навички, уміння та розвиток розумових здібностей, а й спілкування. Дивіться, скільки людей обмінюються телефонами, починають дружити, робити щось спільне. А ще — це чудові сеанси психотерапії, де багато хто піднімає свою самооцінку, вчиться мислити позитивно. Я вам скажу, що для багатьох ці заняття – справжня панацея від нудьги та самотності. Це просто чудовий задум», — щиро переконана викладачка іспанської та англійської мови Тетяна Вікторівна Безсонова.

Вона сама вісім років тому після виходу на пенсію прийшла до Університету як студентка. «А тоді одного разу захворіла викладачка з бісероплетіння, і Жанна Леонідівна запропонувала провести урок. І так пішло-поїхало, до бісероплетіння додалося макраме. Шість років я викладала саме ці дисципліни. А минулого року вирішила спробувати викладати іноземні – це моя спеціальність: колись закінчила інститут іноземних мов із червоним дипломом. Але так сталося, що ми лише кілька місяців провчилися, і загриміло 24 лютого», — згадує Тетяна Вікторівна.

Звісно, навчання довелося припинити. Наразі навчальні процеси відновлюються. «На даний момент ми навчаємось і бібліотекам. Це ті аудиторії, які доступні на сьогодні. І нам тут раді», – каже Жанна Леонідівна.

Справді, бібліотекарі дуже привітні та приязні до учнів-пенсіонерів: «Студенти наповнюють ці стіни життям», — кажуть вони.

Насправді, за словами Жанни Леонідівни, всі її студенти, незважаючи на вік, є дуже активними людьми. Вони не лише навчаються, а й активно долучаються до волонтерства: плетуть маскувальні сітки та кікімори, ліплять вареники для захисників, роблять нашим хлопцям на фронті обереги.

Цікавлюся скільки років старшому студенту. Виявляється, 87! Більше того, ця студентка-рекордсменка пробує себе у різних дисциплінах і не збирається зупинятися.

У такі моменти особливо ясно розумієш, що твоє життя залежить лише від тебе. І як ви його проведете: копаючись у своїх проблемах, сидячи перед телевізором чи на лавці біля дому, або як ці славні люди, навчаючись і пізнаючи світ, вибір лише за вами.

«Варто тільки зробити перший крок, подолати себе і сказати: «Я можу», — робить висновок Жанна Леонідівна Саврилова. — Недарма наші студенти поспішають на заняття, як на побачення, адже для багатьох це як сигнал: життя триває і має безліч перспектив».