Рівно 486 років тому, 1536 року, під час відвідування Англії, герцог Фабриціо Болоньї вразив короля Генріха VIII та королеву Анну Болейн розміром та конструкцією свого гульфіка.
Королю Генріху VIII сподобалася ця деталь, і він перейняв її собі.
Спочатку гульфік був створений для прикриття геніталій. Але поступово перетворився на модну деталь. На початку 16 століття гульфік виріс у розмірах, став більшим і декоративнішим, візуально збільшуючи розмір статевих органів.
Гульфіки шили з таких дорогих тканин, як оксамит і шовк, розшивали його золотими нитками і прикрашали перлами, вишивкою, стрічками, дорогоцінним камінням. Деякі гульфіки були спрямованими нагору. Для підтримки такої «стоячої» форми тканина дублювалася і прокладалася, найчастіше в кілька шарів.
Щоб створити враження про більший розмір своєї гідності і виглядати привабливіше для протилежної статі, деякі чоловіки навіть використовували гульфіки як свого роду кишені, ховаючи там дрібні цінні речі і гроші. Причому вага гаманця і щільність набивання монетами дуже красномовно говорили про чоловічі переваги кавалера. Гульфік тепер підкреслював їх, а не приховував.
Чоловіки переможніші, у кого не вистачало коштовностей і грошей, підшивали собі в гульфік мішечки з сіном, тирсою, кінським волоссям, травою та піском. Але пісок займав чільне місце і був найкращим матеріалом для набивання гульфіка.
І ось, бувало, під час танцю з дамою, або, того гірше, урочистого прийому (на якому не сховатися в натовпі танцюючих) мішечок міг несподівано протертися, і пісок з нього починав сипатися на підлогу. Після такого бідолахи і звучала фраза: «з нього пісок вже сипнеться, а він все заспокоїтися не може».
Імператор Карл Великий зі своїм песиком. Картина Якоба Сейзенеггера, 1532
