Аркадій Борисович Савінський зробив цей вибір цілком свідомо. Напевно, чоловік по-іншому вчинити не міг. Він дуже переймається майбутнім нашої країни після розбійного широкомасштабного нападу Росії.
– Чи здивувалися мої колеги рішенню, яке я прийняв? Було таке – зненацька для них це сталося. Я навіть дружині та дітям до останнього нічого не розповідав. Я вже людина у віці, досвідчена, розміняла шостий десяток. Здатний приймати осмислене рішення та постояти за себе, – поділився своїми думками Аркадій Борисович.
Наразі він лейтенант медслужби і обіймає посаду начальника медичної служби однієї з частин ВМС ЗС України. Разом з іншими відмобілізованими побратимами він опановує вміння та навички з вогневої, інженерної, тактичної, психологічної підготовки, тактичної медицини і готується до виконання своїх функціональних обов’язків безпосередньо в бойових умовах.
Безперечно, те, що до армії йдуть лікарі-травматологи – це великий плюс. Адже в Україні триває кровопролитна, безглузда та нещадна війна, а війна завжди пов’язана з пораненням як рук та ніг, так і інших важливих людських органів.
За свою багаторічну лікарську практику лейтенант медслужби провів тисячі операцій. Траплялося іноді й таке, що за добу йому доводилося лікувати та одночасно консультувати близько 100 пацієнтів.
– З 24 лютого цей потік травмованих пацієнтів у Чорноморську скоротився майже вдвічі. Багато хто через війну виїхав з міста до інших більш безпечних населених пунктів України та за кордон. Багато хто пішов зі зброєю в руках захищати Україну! Отже, мої колеги впораються у лікарні і без мене. Вони – люди досвідчені. А я вважаю, що моє місце у армії. Ось звільнимо нашу країну, відсвяткуємо Перемогу – тоді й повернуся до свого робочого кабінету та до операційного столу, – каже лейтенант медслужби Савінський.
Ще на початку широкомасштабного російського вторгнення він одним із перших забив на сполох з приводу занедбаного стану побудованого ще в радянські роки бомбосховища Чорноморська. За його словами, за 40 років існування цієї захисної споруди ніхто там нічого не робив, а лише звозили сміття. Аркадій Борисович буквально за добу зібрав людей, і вони разом навели лад у приміщеннях, помили, очистили їх від бруду, підключили електрику. І зараз притулок місткістю приблизно на тисячу людей відповідає необхідним умовам безпеки.
До речі, сам лікар-травматолог не тільки став ініціатором робіт із відновлення бомбосховища, а й витратив на цю необхідну справу чималу суму власних коштів. Така вона людина – турбується за людей, за їхнє здоров’я та безпеку. Це і від характеру, і від професії – і до інших небайдужий, і лікар.
Аркадій Савінський не може довго сидіти без діла. Відпочинок – це не про нього. Щоденний розпорядок дня лікаря-травматолога у цивільному житті – це о п’ятій ранку підйом, праця – лікування людей і десь опівночі – відбій. Як він сам, усміхаючись, каже: «Той, хто звик працювати в режимі 24/7. Тобто цілодобовий режим у армії – це для мене».
Ні, нічого особливого, щоб було йому не під силу, він у армії не побачив. Добре усвідомлював, що таке важка армійська праця. Та й на військові збори з метою удосконалення військово-облікової спеціальності свого часу двічі тривалістю чотири місяці залучався. Тому у військово-медичній справі він не новачок.
З колегами-лікарями
А ще, як і всі побратими, він навчається: кидає гранати, веде вогонь по умовному супротивнику зі стрілецької зброї, лягає під танк, з автоматом швидко стрибає на бронетехніку. А також підказує, вчить, роз’яснює, дає поради медсестричкам, як допомагати пораненим бійцям у бойових умовах та діяти у тій чи іншій складній ситуації.
– Ми всі в армії робимо одну велику справу – і вдень, і вночі наполегливо працюємо на Перемогу над російським агресором. Тішить те, що всі чоловіки та жінки роблять це з великим натхненням. Усі мріють жити у вільній, демократичній країні. Зараз пишеться нова сторінка історії України, в якій, на мою та моїх бойових побратимів переконання, права кожного громадянина поважатимуть, а влада прислухатиметься до пересічних українців, – висловив свої думки Аркадій Савінський.
Разом із сином – студентом медичного університету
Він уже відслужив кілька місяців, але ще не втомився. Але, як і всі українці, лікар-травматолог мріє, щоб якнайшвидше закінчилася ця жахлива війна. І тоді чоловік із почуттям виконаного обов’язку повернеться додому, обійме свою дружину та трьох дорослих синів і знову стане за операційний стіл у своїй лікарні.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як Дмитро Дозірчій захистив Антонівський міст.
В’ячеслав Діордієв.
Фото із сімейного архіву Аркадія Савінського
Кухонна губка – лідер за кількістю бактерій на кухні. Як її очистити? Робіть це з…
Після кількох років буйного цвітіння півонії раптом починають слабо цвісти або зовсім не зав'язують бутони.…
8 травня в Україні очікується суттєве зниження температури та дощі на Закарпатті та місцями у…
Чи варто цього дня очікувати геомагнітних хвилювань?
Якщо нас дошкуляє зубний біль, ми на все готові, аби він припинився. А тим часом,…
Давайте, шановні читачі, зараз не зациклюватимемося ані з приводу дати тієї, 1945 року, перемоги (8…