Розмірковує митрополит Антоній (Паканич):
«Щоб жити, потрібно сонце, свобода і маленька квітка», – сказав письменник-казкар Ганс Християн Андерсен. Справді, як мало людині треба для щастя.
Ми все життя прагнемо бути щасливими, але, за іронією долі, часто не там шукаємо щастя. Успішне і благополучне життя, авторитет в суспільстві – ось що у більшості асоціюється зі щастям. Люди переконують себе в цьому і прагнуть «зловити успіх за хвіст».
Так ми поступово втрачаємо свободу і стаємо рабами нескінченної погоні за всілякими благами, становищем у суспільстві, заганяючи себе у духовний та психологічний глухий кут. Прожитий день чомусь не звільняє нас, не дарує крила, а сковує і приземляє. І до кінця життєвого шляху ми приходимо не готовими відірватися від усього земного і ступити у вічність, а розчавленими страхом і тягарем. Адже головна ознака невірно обраного шляху – саме страх. Страх втратити комфорт, статус та інше.
Щастя ніколи не супроводжується страхом. Вони виключають одне одного.
Ніхто не стверджуватиме, що не потрібно цінувати блага – у них самих немає нічого поганого. Страшно, коли вони стають метою життя і позбавляють нас Божественної свободи, без якої є неможливим спасіння. Страх змушує нас відмовитися від себе, зрадити все те, що є важливим і цінним, страх заважає любити, творити…
Сонце, свобода і маленька квітка – це все, що потрібно для щастя».
