10 міфів про інсульт, про які потрібно знати кожному

Міф 1. Інсульти бувають тільки у людей похилого віку.

Частково, це вірно, здебільшого інсульт трапляється у людей старше 65 років, але останнім часом все частіше інсульт зустрічається і у людей віком від 20 до 40 років. Причинами можуть стати підвищений артеріальний тиск, стреси, хронічні мігрені, куріння та навіть цукровий діабет.

При гіпертонії виникає ризик розриву судин головного мозку, а діабет сприяє утворенню бляшок холестерину, які можуть призвести до закупорки судин. При курінні відбувається утворення атеросклеротичних бляшок.

Міф 2. Головний біль – це головна ознака інсульту.

Вірно частково. Постійний головний біль може бути однією з ознак інсульту, що насувається, але далеко не головним. Ось тривожні сигнали, які можуть говорити про інсульт навіть у відсутності головного болю:

• запаморочення, втрата координації у просторі (людина здається п’яною)
• невиразне або сплутане мовлення
• втрата чутливості будь-якої ділянки тіла
• втрата зору
• раптове оніміння половини обличчя, часто з «перекосом» обличчя на один бік – спробуйте попросити людину посміхнутися – вона не зможе цього зробити рівно.

При ішемічному інсульті симптоми можуть проявитися. Можливі нудота, блювання, раптово виникають і проходять головний біль або запаморочення.

Міф 4. Інсульт не передається у спадок.

Неправильно. Спадковість – один із встановлених фактів ризику. Якщо в одного з батьків колись стався інсульт, дуже важливо стежити за станом свого тиску і здоров’я.

Міф 5. При інсульті потрібен спокій, хворого не можна перевозити з дому до лікарні або з однієї лікарні до іншої.

Неправильно. Насправді всі хворі з інсультом якнайшвидше повинні бути доставлені до лікарні, де можуть отримати необхідну допомогу. Ситуації, коли перевезення в умовах “швидкої” може погіршити стан здоров’я пацієнта, трапляються дуже рідко (тиск нижче 80 мм рт.ст., безперервна кровотеча, кома та ШВЛ). Якщо пацієнт знаходиться в маленькій або погано оснащеній лікарні, слід порівняти ризики транспортування та ризики лікування в лікарні, де немає відповідних ресурсів (фахівці, томограф, лабораторія тощо).

Міф 6. Діагноз інсульт досвідчений лікар може встановити на підставі огляду, а крововилив у мозок можна виключити, зробивши хворому пункцію.

Неправильно. Щоб бути впевненим, що у пацієнта інсульт та виключити інші захворювання мозку (наприклад, пухлину чи наслідки травми), у кожному випадку необхідно зробити КТ чи МРТ голови. Навіть дуже досвідчений лікар без томографії не зможе розрізнити тип інсульту (ішемія або крововилив), а від типу залежить лікування.

Міф 7. Всім пацієнтам з крововиливом у мозок необхідна операція (видалення гематоми).

Неправильно. У більшості випадків крововиливу в мозок немає користі від операції та видалення крові. Найкращі результати дає лікування у добре обладнаному відділенні інтенсивної терапії (реанімації). Невелику частину пацієнтів, яким все ж таки необхідна операція, можна визначити на підставі томографії (КТ або МРТ).

Міф 8. Якщо прояви інсульту швидко пройшли, подальше лікування не потрібне.

Неправильно. Всім хворим, які пережили інсульт, необхідна термінова консультація лікаря-невролога, який спеціалізується на інсульті, та обстеження, яке дозволить зрозуміти причину події та призначити необхідну профілактику. Тільки в такий спосіб можна знизити ризик повторного інсульту на 50-80%.

Міф 9. Час лікує. Порушення, спричинені інсультом (слабкість руки чи ноги, порушення мови, двоїння тощо) поступово зникнуть власними силами.

Неправильно. Мозок людини має певну здатність самостійно відновлювати свою роботу, що призводить до зменшення порушень, але відбувається це протягом перших 2-3 тижнів, не у кожного хворого (в основному при невеликих ураженнях) і зазвичай не повною мірою. Щоб досягти максимального відновлення порушених функцій, повернутися до незалежності від сторонньої допомоги та повноцінного життя, більшість пацієнтів із стійкими післяінсультними порушеннями (не можуть ходити, самостійно одягнутися чи вмитися, користуватися туалетом тощо) потребують реабілітації. Реабілітація складається не з уколів або крапельниць, а із занять із фізичним терапевтом, ерготерапевтом та логопедом, метою яких є відновлення порушених функцій та зменшення потреби у сторонній допомозі. До речі, такі методи як масаж, ванни, електростимуляція уражених кінцівок, бджоли, п’явки, будь-які крапельниці з нейропротекторами, клітинна терапія не мають науково доведеної ефективності та не рекомендовані для використання. Шукайте правильних фахівців, і вони допоможуть вам поставити хворого ногами.

Міф 10. Людина після інсульту часто засмучена або плаче, тому що їй нема чого радіти.

Насправді, у 30-40% пережили інсульт розвивається післяінсультна депресія. Депресія може бути причиною поганогосамопочуття, безсоння, болю, погіршення пам’яті та уваги, небажання займатися реабілітацією і навіть нового інсульту. Якщо розпізнати депресію, призначити відповідне лікування (антидепресанти) та почекати небагато (дія ліків розвивається протягом 2-3 тижнів), настрій та стан пацієнта зазвичай значно покращуються. Слід зазначити, що лікар, який може допомогти в такій ситуації, зазвичай невролог або психіатр, і у разі досягнення ефекту лікування антидепресантом слід приймати щонайменше 6 місяців.

Джерело: moz.gov.ua