Наталя Колєснікова: у чому сенс життя?

У вранішньому серпанку мерехтять осінні квіти, вражаючи своєю холодною красою та нагадуючи жінці про те, що кожна пора року, як і пора життя, має свої принади.

Перша зустріч, кавун і картопля

Осіння пора для ювілярки – це своєрідний ужинок прожитих літ. На її віку, як на довгій ниві, було всього. Рясно колосилося життєве поле і журбою, і радістю. Та вона ніколи не нарікала на долю, не скаржиться і тепер. Живе з любов’ю в серці та в гармонії зі світом, з розумінням тих, хто є поруч.

Батьки Наталі Хомівни – Хома Єрофейович і Євдокія Іванівна Захарченки – селяни з діда-прадіда, з білоруського села. Стежки долі привели до Балти, яка стала для неї рідною. Тоді, у далекому 1947 році, брат Іван Хомович Захарченко, котрий служив у Балтському військкоматі, забрав сестру до себе. Він хотів, щоб у місті Наталя вивчилася і отримала якусь спеціальність. Дівчина пішла ученицею на швейну фабрику, де пройшов її весь трудовий шлях. А в дев’ятнадцять років стала дружиною Івана Колєснікова.

 

 

 

– У нас було прозаїчне знайомство, – розповідає Наталя Хомівна про першу зустріч зі своїм обранцем і сміється, – ми познайомилися на полі, де я копала картоплю.

Недалеко була військова частина, в якій проходив строкову службу Іван Протасович Колєсніков. Він побачив, що дівчина довго працює на сонці і приніс зі своїм другом їй кавун. Так розпочався їхній життєвий роман.

Іван Протасович залишився на понадстрокову військову службу в одній із військових частин міста, якій присвятив все своє життя. В їхній сім’ї з’явилася донечка Валентина, а потім і син Володимир. Валя давно живе в Росії. Працювала ректором і викладала російську мову в інституті. Зараз на пенсії. А Володя залишився жити біля батьків, працював на заводі. А як не стало батька, син став опікуватися матусею, створюючи у її осені теплий затишок.

По п’ять онуків і правнуків

Очі Наталі Хомівни світяться ніжністю, коли вона розповідає про своїх дітей та онуків, радіє, що має п’ятьох онуків і стільки ж правнуків. Жаль тільки, що не зможе їх зібрати за широким столом. Але добре, що є сучасний зв’язок, завдяки якому можна і поговорити, і побачити одне одного.

– Ось таке просте життя простої жінки, що тут скажеш? – розмірковує Наталя Хомівна.

Проте сказати є що. У її трудовій книжці тільки записи про прийняття на роботу та про вихід на заслужений відпочинок. А між ними – трудова дорога довжиною в життя. Швейна фабрика, де вона пропрацювала швеєю майже сорок років, стала її другою домівкою, дала їй путівку в життя, навчила майстерності і толерантності. Є серед нагород і медаль «Ветеран праці», і знак та звання «Ударник соціалістичної праці», багато почесних грамот і подяк. Та головне – серед життєвих доріг жінка зуміла зберегти у серці щиру любов до людей і добропорядність.

Її душа пам’ятає тепло добросусідських відносин, які панували колись у їхньому будинку. Жінка вірить, що стіни старовинної споруди (колишній Будинок вчителя) свято бережуть ті приязні часи. Варто тільки завжди залишатися на цих позитивних хвилях.

– В нашому будинку жили поруч люди різних чинів, але не було ні пихатості, ні заздрощів, ні злості. Ми разом святкували, влаштовували толоку, доглядали за дітьми. Між сім’ями панували дружба, милосердя, доброта. Зараз, на жаль, не кожен дім, не кожна родина може цим похвалитися.

Головне – це робити добро

…З поважним ювілеєм привітали ювілярку рідні та сусіди. Віншували здравицями, було багато квітів і подарунків. А за ними – спогади, спогади, спогади… Переглядалися давні світлини, лилися розповіді про життя-буття, сумне і світле, гірке і радісне. А на очах у іменинниці бриніли сльози: промайнула молодість баским коником, відшуміли літа, залишивши тільки спогади…

Але і сьогодні, стрічаючи свою 90-ту осінь, її душа прагне робити добро. І не важливо кому, – чи малому, чи дорослому, чи сусідові, чи просто малознайомій людині. Головне – допомогти, розрадити, прихистити. Сенс життя для Наталі Хомівни – служити іншим і робити добро. Використовуючи багатющий життєвий досвід, жінка прагне жити в гармонії з навколишнім світом. Можливо, сердечність і душевна доброта і є тим стержнем, у якому криється секрет довголіття цієї мудрої жінки. І життя їй дарує тривалу подорож стезею доброти і кладе на полотно долі нові стібки світла й любові…

Любов КУЗЬМЕНКО,

м. Балта

Читайте також:

• Закордонний паспорт у 104 роки: одеська довгожителька збирається за кордон
• Історія кохання: один день народження на двох
• Які правила життя на пенсії?