Христос народжується – славіть!
Христос із небес – зустрічайте!
Христос на землі – возносіться!
Співайте Господові, вся земле,
і з веселістю співом звеличте, люди,
Він бо прославився!
Такими радісними піснеспівами наповнені нині наші храми. Церква закликає нас зустрічати Христа-Спасителя, який народжується на землі «нас заради людей і заради нашого спасіння».
У день Різдва Христового Церква закликає радіти всю землю, всіх нас. І не важливо, хто ми – християни чи атеїсти, прихильники Мухаммеда чи послідовники давніх східних культів. Цей день – день радості для всіх. Ми згадуємо найвизначнішу подію людської історії.
Чому так? Чому народження маленького слабкого хлопчика, те, що сталося – так уже сталося – не у царському палаці, не у чудових палатах, а в убогому хліві, у печері, куди пастухи заганяли худобу, чому це народження – радість для всіх нас, для людей усього світу?
Якщо вчитатися, вдуматися в євангельську розповідь про Христа, рано чи пізно звертаєш увагу на вражаючу, що не укладається в людському розумі, невідповідність величі Бога, що створив світ, Бога всемогутнього, всезнаючого, цього немовляти – безпорадного і тендітного, за- повитого, який лежав серед козенят, волів та овець…
І виникає питання: якщо християни все це придумали, невже вони не помітили кричущої неправдоподібності цієї ситуації: Бог, що народився у хліві! Невже вони не могли придумати легенду, яка більше, ніж ця, була б схожа на правду? Що їм заважало , вигадуючи свого Бога та історію Його взаємин з людьми, скористатися багатими традиціями античного світу – Стародавнього Єгипту, Греції, Риму? Там було дуже багато різних «богів», і всі вони були царственими особами: і величними, і страшними, і підступними, і розумними, і злими. Тобто скроєні вони були за цілком людськими мірками.
Справа, однак, у тому, що християни нічого не вигадали, та й не могли б вигадати, бо тільки істинний Бог, Творець світу, Вседержитель, Бог, Якого ми називаємо Любов, міг так з’явитися у світ, як Він з’явився у холодну різдвяну ніч ось уже понад дві тисячі років тому.
Бог у Різдво Христовому відкрився нам несподівано, незвичайно, воістину – Божественно, відкрився так, як окрім Нього ніхто б не зміг відкритися. Бог принижує Себе. Бог стає безпорадним немовлям. Бог переживає те, що називається грецьким словом кенозис (приниження, зменшення). Здійснюється немислиме! Бог стає людиною, щоб повернути людству надію на Вічне Життя, на здобуття сенсу існування.
Бог простягає нам руку допомоги, тому що ми втратили здатність спілкуватися з Ним, розуміти Його. І ось, люблячи нас, нещасних, самотніх, хворих, самовдоволених, гордих, жорстоких, дурних, пихатих, жадібних, люблячи всіх нас, хто народжується в муках, живе в муках і в муках же вмирає, – наш Бог стає людиною, такою самою як і ми.
Ось як великий наш Бог! І в крайньому приниженні, і в крайній слабкості Він залишається Богом-Любов’ю. Христос, народження якого ми згадуємо цього дня, ніби каже нам: не сумуйте, браття! Як би важко і самотньо не було вам, яким би нестерпно важким не здавалося вам життя, ви не сироти у цьому холодному світі, ви не самотні серед цих засніжених рівнин! Життя не закінчується фізичною смертю. Людська особистість не обмежується лише тілом, лише шлунком. Так, вам погано, самотньо і страшно зараз, але не бійтеся, бо з вами Бог!
«З нами Бог!..» – цей спів урочисто звучить у цей день у всіх православних храмах, радісно свідчуючи про пришестя Сина Божого у світ, урочисто прославляючи Христове Різдво!
ДО ВІДОМА. Різдво Христове Церква святкує 25 грудня за новоюліанським календарем і 7 січня – за юліанським.
